Читати книгу - "Бунт моїх колишніх"

— Аналогічно, — кивнула я, — нормальні люди не доручають збирання інформації малознайомому програмістові.

Сам матеріал, зібраний Шуриком, не був схожий на дослідження ґрунту щодо можливого співробітництва. Про нинішню діяльність об'єктів згадувалося мимохідь.

— Чому увага приділяється здебільшого тому, як ці Ожигови починали свою кар'єру? І потім, що це за «Не винен»? Відколи це Олександр почав виносити комусь присуд? — Вікторія напружено тарабанила по столі кісточками пальців. Раніше це була тільки Шурчина звичка. Нервуючись, він завжди перетворювався на дятла. Ну чому Віка перейняла від нього тільки найгірше?

— Припини стукати, ти збиваєш мене з думки! — заволала я.

— До речі, про «стукати»… — Вікторія на подив покірливо виконала моє прохання. — Катю, я не хочу повідомляти про зникнення Олександра в міліцію.

Я глянула на годинник. Взагалі, вже можна було починати хвилюватися.

— І правильно! Може, він і не зник зовсім… Може, зараз ще з'явиться.

— Нехай тільки спробує! — зненацька грізно заявила Віка і миттєво стала в позу сварливої дружини. — Ми тут, можна сказати, божеволіємо, а він, виявляється, цілісінький!

Вікторія кілька секунд помовчала, прислухаючись до кроків на сходах. Хтось, голосно гупаючи черевиками об бетон, спустився на нижній поверх. Віка зітхнула і вже зовсім іншим тоном вимовила, чомусь дивлячись на стелю:

— Ні, ну справді… Нехай спробує! Будь ласка…

— Перестань, — доводилося призупиняти божевілля Вікторії, — такі розмови ні до чого, крім дірок у стелі, не призводять. Перевірено досвідом. Вони там, — я теж підвела очі, — й без наших прохань знають, що робити… Краще скажи, чому ти не хочеш звертатися до міліції? — я раптом зрозуміла, що Вікторія, схоже, знає про цю історію значно більше за мене.

— Та так, — Вика вочевидь ухилялася від відповіді.

— То ми думатимемо разом, чи ні?

Вікторія, як і очікувалося, здалась.

— Усе це почалося місяців зо два тому. Олександр і раніше затримувався на роботі допізна… Власне, як і я.

— Атож, — гмикнула я, — про те, що ви — родина «трудоголіків», я чудово поінформована.

— Так. Але зазвичай Олександр стирчав у своєму офісі та не вилазив з-за комп'ютера. А тут раптом почав ходити ще кудись після роботи… Я стривожилася. Розпитування нічого не дали. Олександр посміхався, казав, що всі ці зустрічі пов'язані з додатковими підробітками, але нічого конкретно не пояснював. Знаєш, — Вікторія гордо підвела підборіддя, — одного разу його не було страшенно допізна… Я так розхвилювалася, що вже підозрювала найгірше.

— Вирішила, що його вбили? — співчутливо поцікавилась я, уявляючи, як вона не випускає з рук годинника та кидається з кутка в куток, розчиняючи двері після кожного поруху на сходовому майданчику.

Вікторія не зважала на мої слова. Коли ця жінка читала свої театрально-пафосні монологи, її неможливо було відволікти.

— Я вирішила, — Вікторія зіщулилася, — що в Олександра є інша жінка. Ось до чого довели мене всі ці таємниці… На мій телефонний дзвінок, він відповів так різко: «Я ще працюю. Лягай без мене. Звільнюся — прийду». Я не могла більше мучитися здогадами й вискочила на вулицю. Цілком автоматично ноги привели мене до гаража. Обидва авто були на місці. Хоча я точно знала, що вранці Олександр їхав на своєму «Вольво». Я розпитала в сторожа — виявляється, Олександр поставив авто ще дві години тому. Він ось уже місяць, як приїздить доволі рано. Уявляєш, був за два кроки від будинку й навіть не зайшов попередити, що збирається затримуватися!!! Як, по-твоєму, я мушу це все розуміти?

— Може, Шурик почав піклуватися про власне здоров'я та робив щовечора піші прогулянки районом.

— Я теж так подумала, — невірно витлумачила моє чергове зауваження Віка. — Залишилося тільки з'ясувати, з ким Олександр здійснює оці свої прогулянки. «Зрештою, суперницю слід знати в обличчя», — міркувала я.

Я буквально замилувалася Вікторією. Думка про те, що в людини, котра володіє запаморочливою Вікторією Силенскою, раптом може з'явитися коханка, здавалася мені героїчно безглуздою. Відколи це Вікторія стала настільки невпевненою в собі? Самокритика, звісно, добра річ, але навіщо ж такі крайнощі? Це вже, здається, щось наближене до нервового розладу. І крім того, про кого це ми говоримо? Про неуважного Шурика, який завжди по вуха закопаний у свої програмістські справи та відповідає на запитання «Як ви ставитеся до жінок?» серйозним «Як чоловік»… Роль цинічного колекціонера жіночих сердець якось зовсім не в'язалася в мене з образом другого колишнього. Напевне, ми з Вікторією справді розглядали Шурика зовсім з різних боків.

«Що ж це виходить, — промайнула несподівана думка, — якою ти собі людину вигадаєш, такою вона для тебе й буде завжди… З тим самим успіхом може зовсім не бути ніякого Шурика. Можливо, ми обидві його собі цілковито придумали».

«Агов! — Здоровий Глузд, який за відсутності Жорика виконував роль охоронця мого психічного здоров'я, завжди вбивав такі думки в зародку. — Годі! Так, чого доброго, ще вирішиш, що цілий світ — плід твоєї хворобливої уяви! Просто ви з Вікою знаєте Шурика з різних боків. Ніхто з вас його собі не придумував. Заспокойся».

— Не хочу вдаватися в подробиці, — провадила Вікторія, смикаючи целофанову пачку заморожених фруктів, — усе це надто гарно мене характеризує… Загалом, я вирішила вистежити Олександра. І, ти знаєш, мені це вдалося. Усе було майже так, як я собі уявляла. Силует Олександра я відразу впізнала. З ним була висока білявка з волоссям до пліч.

«Білявка?! — від подиву я сплеснула руками і впустила частину продтоварів, уже майже запханих мною назад у морозилку. — Невже в цій справі таки замішана жінка?!»

— Вони повільно йшли алеєю парку, — вела