Читати книгу - "Пірат"

матір'ю, все скінчилося. Він ні разу нас не провідав. Він викинув нас геть, мов старі черевики.

Несподівано для себе Алі став захищати Бейдра.

— Твоєму батькові потрібні були сини. А твоя мати народжувати дітей більше не могла.

В голосі Лейли бриніла зневага.

— Ви, чоловіки, всі одинакові. Можливо, колись і ви зрозумієте, що помилялись, думаючи, буцімто ми створені для вашої розваги. Навіть тепер жінки приносять справі більше користі, аніж більшість чоловіків.

Він не мав бажання дискутувати з нею на цю тему. Це не його робота. Його завдання — приставити її до Бейрута, а потім — в гори до таборів підготовки. Після того нехай дискутує від пуза. Він натиснув на кнопку виклику носильника.

— Яким літаком ми летимо? — спитала вона.

— До Рима літаком «Ер Франс», а потім до Бейрута — літаком «МЕА».

— Ох, і тягучка,— сказала вона, потім устала із стільця, підійшла до вікна і виглянула.— Цікаво, що б подумав мій батько, коли б дізнався, що я тут? — спитала вона.

Розділ тринадцятий

Бейдр поглянув на свого наручного годинника.

— До відкриття біржі в Нью-Йорку залишається п'ять годин,— сказав він.

— Щоб перевести в кредит десять мільйонів фунтів стерлінгів, це дуже обмежений час, мсьє Аль Фей,— сказав швейцарський банкір пан Брун.— І наказ на продаж відміняти вже запізно.

Джо Стерлінг-Джоунз, його британський компаньйон, кивнув на знак згоди.

— Це зробити неможливо. Пропоную вам переглянути ваше рішення, містере Аль Фей.

Дік Керрідж спостерігав за своїм хазяїном з віддаленого кутка кімнати. Обличчя Бейдра лишилося безвиразним, хоча він і знав, що саме пропонує йому британський банкір. Було б простіше підняти слухавку і повідомити Абу Саада про те, що він пристає на їхню нову пропозицію. Та коли він так зробить, то буде в їхніх руках. А він не збирається допустити цього. Ні в якому разі після стількох років, витрачених на виборювання незалежності. Зараз ніхто не може нав'язати йому свою волю, навіть його володар князь.

— Я наполягаю на своєму, містере Стерлінг-Джоунз,— спокійно сказав Бейдр.— Я не бажаю бути причетним до справи торгівлі зброєю. Якби я хотів цього, то зробив би це ще кілька років тому.

Англієць нічого не відповів.

— Скільки з цього я можу покрити? — спитав Бейдр, повертаючись до швейцарця.

Швейцарець зиркнув на свій стіл.

— У вас вільний баланс касового кредиту на п'ять мільйонів фунтів стерлінгів, мсьє Аль Фей.

— А також кредит позик?

— На сьогоднішній день? — спитав швейцарець.

Бейдр кивнув.

— Нуль,— відповів швейцарець,— А коли передумаєте, тоді, звичайно, у вас буде така сума, яку тільки забажаєте.

Бейдр посміхнувся. Лихварі скрізь одинакові.

— Якби я це зробив, то в мене не було б потреби у ваших грошах,— він сягнув до кишені і дістав чекову книжку.— Можна скористатися вашою ручкою, мсьє Брун?

— Авжеж, мсьє Аль Фей,— з готовністю простягнув йому ручку швейцарець.

Бейдр поклав чекову книжку на край столу і швидко заповнив чек, потім відірвав його і разом з ручкою посунув по столі до банкіра.

Банкір узяв чек і пробіг його очима.

— Мсьє Аль Фей,— мовив він здивовано,— Якщо ми виплатимо п'ять мільйонів фунтів по цьому чеку, це спорожнить ваш рахунок.

Бейдр звівся на ноги.

— Саме так, мсьє Брун. І закрийте його. За годину я чекаю на копію трансфера до мого банку в моєму нью-йоркському готелі,— він рушив до дверей,— До полудня ви отримаєте також розпорядження щодо інших довірених рахунків, що в моєму повноваженні. Маю надію, що ви закриєте їх з такою ж належною увагою, з якою і відкривали.

— Мсьє Аль Фей,— голос банкіра зірвався до писку.— Але ж ще ніхто не забирав з банку сорок мільйонів фунтів за один день.

— Знайшовся той, хто це зробив,— Бейдр посміхнувся, кивнув Керріджові, який пішов за ним до дверей. Вони вийшли на вулицю.

Коли вони вже були на порозі, їх наздогнав Стерлінг-Джоунз.

— Містере Аль Фей!

— Слухаю, містере Стерлінг-Джоунз,— повернувшись, глянув на нього Бейдр.

Англієць поспіхом, запинаючись, заговорив:

— Мсьє Брун і я переглянули наше рішення. Які ж збіса ми банкіри, якщо не дамо позики в п'ять мільйонів фунтів стерлінгів.

— Десять мільйонів фунтів. Я не бачу такої причини, щоб не скористатися своїми власними грошима.

Англієць дивився на нього хвилину, а потім кивнув:

— Десять мільйонів фунтів.

— От і добре, містере Стерлінг-Джоунз,— він повернувся до Діка.— Піди з містером Стерлінг-Джоунзом і забери чек, що я їм щойно віддав. А я піду на засідання «Арамко», знайдеш мене там.

— Гаразд, сер.

Бейдр приязно кивнув банкірові і, не попрощавшись, вийшов на вулицю, де на нього чекав лімузин. Водій вискочив з машини і відчинив йому дверцята.

Бейдр умостився в зручному сидінні і полегшено зітхнув. Банкіри не знали, що то був блеф. Він ніяк не міг закрити довірених рахунків без згоди на те ради директорів. Та той чек на п'ять мільйонів фунтів забив їм памороки.

Він запалив сигарету. Завтра це вже не буде грати ніякої ролі. Банк «Чейз Мангеттен», що в Нью-Йорку, дасть