Читати книгу - "Брама"

Недарма ж на панелі гічі стоїть запобіжник: ви не можете змінити курс під час польоту. Вірогідно, взагалі не можна вибрати інший пункт призначення, не зруйнувавши корабель.

Я колись бачив, як п’ятеро людей захотіли одержати десять мільйонів доларів. Якийсь геній із постійного штату Корпорації міркував над тим, як можна перевозити більше ніж п’ятеро душ або аналогічний вантаж за раз. Ми не знали, як побудувати корабель гічі й жодного разу не знаходили великих кораблів. Тому генієві спало на думку, що можна обійти цю перепону, використавши п’ятимісний корабель як буксир.

З металу гічі було побудоване щось схоже на космічну баржу. Її навантажили різним металобрухтом та сміттям і вивезли п’ятимісний корабель, застосовуючи енергії посадкового модуля. Він працював на водні та кисні, тому їх легко закачати назад. Баржу прив’язали до п’ятимісного корабля за допомогою моноволоконних металевих кабелів.

ЗВІТ ПРО РЕЙС

Крейсер 5-2, політ 08D33. Екіпаж: Л. Конєчни, Е. Конєчни, П. Іто, Ф. Лоунсбурі, A. Акага.

Час у дорозі — 27 днів 16 год. Місцезнаходження — заздалегідь не визначене, але найімовірніше, що біля зірки у кластері 47 Тукана.

Короткий опис: «Почалося вільне падіння. Поряд немає жодної планети. Головна зірка A6, дуже яскрава і гаряча, відстань — близько 3,3 астрономічних одиниць.

Затінивши головну зірку, ми побачили чудовий краєвид, який складався з 200—300 дуже яскравих зірок, що перебували недалеко від нас, із відчутною світністю в діапазоні від +2 до –7. Одначе, жодних артефактів, сигналів, планет чи астероїдів, на які можна було приземлитися, виявлено не було. Ми могли залишатися на станції не довше від 3 годин через сильну радіацію від зірки A6. На шляху назад Ларрі й Евеліна Конєчни серйозно хворіли, ймовірно, через радіацію, але видужали. Ніяких артефактів і предметів не збереглося.

Ми дивилися це по п’єзомонітору в Брамі й бачили усе. Кабелі напнулися під дією посадкових модулів п’ятимісного корабля: найдивніше видовище, котре я коли-небудь бачив.

Потім вони, скоріш за все, натиснули на кнопку дальнього запуску.

На п’єзомоніторі ми побачили, як баржа дивом смикнулась, а п’ятимісний корабель зник з обрію.

Більше він не повертався. На стоп-кадрі ми частково побачили, що сталося: пучок кабелів розрізав той корабель на шматки, як твердо зварене яйце. Екіпаж, либонь, так і не встиг збагнути, що їх спіткало, а десять мільйонів залишились у Корпорації; ніхто більше на них не претендує.

Мені довелося пережити докірливу мораль від Шикі й нестерпний, але короткий дзвінок від пана Сяня по п’єзофону. На цьому екзекуція завершилася. За кілька днів Шикі знову дозволив нам брати відгули.

Більшість вільного часу я проводив із Кларою. Переважно ми лежали годину в її гамаку, іноді — в моєму. Майже кожної ночі ми спали разом; вам може здатися, що нам було задосить, але це не так. Через деякий час я вже не знав, навіщо нам секс: для розваги чи для того, щоб відволіктися від роздумів про себе. Потім я зазвичай лежав і дивився на Клару, а вона після сексу переверталася, скручувалася в ковтюшок, лежачи на животі, й заплющувала очі, навіть якщо нам доводилося вставати за дві хвилини. Я думав про те, як добре знаю кожну складку та ділянку її тіла. Я упивався її солодким сексуальним запахом і жагою. Проте були такі речі, які я не міг вимовити вголос: жити разом із Кларою в апартаментах під Великою Бульбашкою, мати камеру з повітрям і кімнату в туне­лі на Венері на двох із Кларою, ба навіть працювати на харчових шахтах разом із Кларою. Думаю, я закохався. А потім я знову дивився на неї і відчував, як щось усередині зміню­вало образ переді мною; тепер це був жіночий аналог мене: боягуза, якому людство дало великий шанс, а він злякався скористатися з нього.

Коли ми не були в ліжку, то тинялись удвох Брамою. Це не були побачення. Ми не ходили до «Блакитного пекла» чи на перегляд голографічних плівок і навіть не обідали разом. Клара ходила сама. Я не міг собі цього дозволити, тому харчувався в їдальні Корпорації. Це входило до мого щоденного подушного податку. Клара була не проти платити за мене, але й у захваті від цього не була. Вона багато грала, проте обмаль вигравала. Можна було приєднатися до якогось гуртка — любителів азартних ігор чи просто ігор, до гуртків народних танців, меломанів, дискусійних груп. Це було безкоштовно й інко­ли там було цікаво. Або ж ми просто досліджували Браму.

Кілька разів ми навідувалися до музею. Мені там не особ­ливо сподобалось: я мав дивне відчуття, наче мені хтось ­докоряв.

Уперше ми потрапили туди, коли я тільки-но почав працювати. Того-таки дня Вілла Форенд вирушала в рейс. Зазвичай у музеї було повно відвідувачів. Це здебільшого були відпускники з екіпажів крейсерів чи кораблів, які літали у комерційні рейси, або ж туристи. Цього разу в музеї було чомусь лише кілька людей і нам пощастило усе оглянути. Там були сотні віял для молитви — маленьких, прозорих і надзвичайно тонких штучок. Цей артефакт гічі найбільш поширений; ніхто не знав, навіщо вони. Припускали, що це просто прикраси і гічі залишили їх повсюди. Ми побачили справжній анізокінетичний перфоратор, який приніс проспекторові-щастунчику відсоток у двадцять мільйонів доларів. Він легко вміщався до кишені. Хутра. Рослини у формаліні. Справжній п’єзофон, який приніс стільки грошей, яких