Читати книгу - "Чумацький шлях"

покуштувати – що всередині? Га?

– А й справді! – прогув Безкровний. – А загляньте-но, хлопці, що в ньому!

Чумаки відіткнули чопа.

– У-у-у! О-о-о! Аж дух забиває! Та це ж справжня оковита! Побий мене грім!

Безкровний простягнув кухля.

– Ану, націдіть – попробую!

Йому націдили. Він ковтнув – закотив очі під лоба.

– Еге-ге! Та я ще й не пив у своєму житті нічого подібного! Ану, браття, наваліться!

Чумаки зібрались біля бочки. Куштували, пили, хвалили. Закушували кашею.

– А таки не поскупилася паніматка! Смачно!

Коли було випито півбочонка, Безкровний раптом ляснув себе по лобі:

– Стривайте, хлопці! А Івасю! А служивим! Про них і забули!

Він націдив дерев’яний кухоль – підніс Івасеві. Але той відмовився.

– Не п’ється, дядьку Михайле! Не хочу! Як із зв’язаними руками пити?

Безкровний штовхнув під бік вартового.

– Чи ти бачив коли-небудь, служивий, таке, щоб чоловік від чарки відмовлявся? Га? Я не бачив, їй-богу!

– І я не бачив.

– Отож-бо! То на – хоч ти покуштуй!

– Е-е, я при службі! Побачить капрал – дасть по пиці!

– Та глянь, чоловіче, як капрал сам дудлить! І твої товариші вже стоять у черзі до бочонка! Облизуються!

Фількін справді якраз задер голову назад і осушував кухоль до дна, а солдати й собі простягали свої кухлі чумакові біля бочонка, щоб налив.

Вартовий поплямкав губами.

– Е, чорт! Була не була! Давай – ковтну разок! – і перекинув добрячого кухля в горлянку – тільки забулькало. А витерши вуса тильним боком руки, попросив: – Дав би ти мені, хохол, цибулину – загризти!

– Та я тобі, служивий, не тільки цибулину, а й миску каші принесу, бо ніч довга – зголоднієш! – запевнив Безкровний.

Він миттю розтанув у вечірніх сутінках, а за кілька хвилин повернувся з мискою каші, ложкою, скибкою хліба, цибулиною та кухлем горілки.

– Пригощайся, служивий!

Той помахав пальцем, п’яно заварнякав:

– Е-е, браток, не підманиш! Я ж при службі! – і послав у рота ложку каші. – Ти хитрий, хохол, але й мене, браток, не об’єгориш! Я сам кого хочеш оковпачу!

Безкровний тицьнув йому в руки кухля.

– Та хто тебе, брате, хоче об’єгорити? Це ж подарунок цариці! Хіба не бачив?

Той з зусиллям проковтнув кашу, поперхнувся.

– Ет, чорт! Яка крута!

– А ти промочи горло – враз піде! Як по маслу!

Солдат задумався, завагався.

– Та воно-то так! Але ж страшно – служба!

– Чи й не служба – стерегти зв’язаного! Прив’яжеш його вірьовкою до пояса – та й нікуди він не дінеться!

Солдат довго обдумував сказане чумаком, а потім, вирішивши, мабуть, що той має рацію, буркнув сам до себе:

– Е, була не була! Де одна, там і друга! Бо, справді, суха ложка рота дере!

Безкровний непомітно потиснув руку Івасеві, мовляв, жди мене, і поколивав до багаття.

Вечір усе густішав і густішав – невдовзі настала глуха ніч.

Івась прислухався – що вартовий?

А вартовий таки запам’ятав пораду старого запорожця – кінець вірьовки, якою був зв’язаний заарештований, прив’язав собі до ременя і влігся поряд з ним. Спочатку він щось муркотів, кидався, а десь серед ночі заснув мертвим сном.

І ось тоді Івась відчув, як чиясь рука помацала вірьовку і гострим ножем перерізала її, так що один кінець залишився біля солдата, а другий спав з Івасевих рук.

Почувся шепіт Безкровного:

– Тікай, Івасю! Знайди човен, перепливи Дніпро і жди нас за Крюковом, у Холодній Балці! А ми не завтра, то післязавтра будемо там! Жди, поки приїдемо!

Івась тихо поповз до гаю, а потім, пересвідчившись, що ніхто за ним не женеться, повернув до