Читати книжки он-лайн » Сучасна проза 📚📝🏙️ » Гра на багатьох барабанчиках

Читати книгу - "Гра на багатьох барабанчиках"

148
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 32 33 34 ... 90
Перейти на сторінку:
покоління.

Він не почувався винним. Кожна версія могла бути правдивою.

— Я не знаю своїх батьків, — повторювала Найпотворніша. — Я завжди була такою. Немовлям я опинилася в цирку. Ніхто вже не пам’ятає, як це було.


Коли закінчився їхній перший спільний сезон і цирк широкою дугою вертався до Відня на щорічне зимування, він їй освідчився. Вона зашарілася, почервоніла, тремтіла. Тихенько сказала «добре», а потім делікатно поклала голову йому на плече. Він відчув її запах — мильний, м’який. Витримав ту мить, а потім відсунувся. Збуджений, почав снувати перед нею плани їхнього спільного життя. Поїдуть туди, поїдуть сюди. Вона водила за ним очима, коли він ходив узад-вперед по всій кімнаті, мовчазна, сумна. На сам кінець узяла його за руку й сказала, що хотіла би якраз навпаки — щоб оселитися десь у глушині, щоби нікуди не треба було їздити, ні з ким не бачитись. Що вона готувала би, що мали би дітей, що садочок.

— Ти б не витримала, — обурився він. — Ти виховалася в цирку. Ти хочеш, щоби на тебе дивилися, тобі це потрібно. Ти вмерла би без людських поглядів.

Вона не сказала нічого.


Шлюб вони взяли на Різдво, у маленькому костелі. Ксьондз, який їх вінчав, мало не зомлів. Голос у нього тремтів. Гістьми були люди з цирку, бо він сказав їй, що не має родичів, що він такий самий самотній, як і вона.

Коли всі вже хиталися на стільцях, коли випорожнили усі пляшки і настав час іти до ліжка (навіть вона, захмеліла, тягла його за рукав), він затримував їх, посилав по вино. Він не міг упитися, хоч і хотів. Щось у нім перебувало в готовності, нап’яте, як струна. Він не міг навіть скулитися, не міг закласти ногу за ногу Сидів випростаний, із розрум’яненими щоками, очі блищали.

— Ходімо вже, коханий, — шепотіла вона йому на вухо.

А він наче тримався за край стола, наче був пришпилений до нього невидимими кнопками. Тому уважніші могли би подумати, що він боїться оголеної інтимности з нею, примусової післяшлюбної близькости. Чи було саме так?

— Торкнися мого обличчя, — просила вона потім у темряві, але він не зробив цього. Підвівся над нею на руках, так що бачив лише обриси її тіла, світлішого, ніж морок у кімнаті, розмиту пляму, без виразних меж. А потім заплющив очі — цього вона вже не могла бачити — і узяв її, як будь-яку іншу жінку, без жодної думки, як завжди.


Наступний сезон вони почали вже самостійно. Він сказав їй зробити кілька знімків і розсилав їх тепер по всьому світу. У відповідь надходили телеграми. У них було багато виступів. Подорожували першим класом. Вона ніколи не знімала капелюха з сірою, густою вуаллю, і саме крізь неї побачила Рим, і Венецію, і Єлисейські Поля. Він купив їй кілька суконь, сам шнурував їй корсет, тому, коли йшли людними вулицями європейських міст, виглядали, як людська пара. Але й тоді — в оті найкращі для них часи — він усе одно мусив тікати. Такий він уже був, вічний утікач. У ньому раптом прокидалася якась паніка, якийсь нестерпний тупіт, він пітнів, починав душитися, тож брав пачку банкнотів, хапав капелюха і збігав сходами, безпомилково знаходячи шлях до портових кубел. Тут раптом розм’якав, обличчя його ставало в’ялим, волосся куйовдилося, і приховувана під вимазаними брильянтином пасмами лисина нахабно видобувалася на світ. Він пив радісно, невинно і дозволяв, щоби йому щось белькотіла, а потім била по руках якась розлючена проститутка.


Коли Найпотворніша вперше стала йому докоряти, він ударив її в живіт, бо навіть так боявся торкнутися її обличчя.

Він уже не розповідав про сифіліс і про кабана в лісі. Він отримав листа від професора медицини з Відня і тепер представляв свою дружину науковою мовою.

— Шановне панство, ось вибрик природи, ось вам мутант, помилка еволюції, загублена ланка. Такі екземпляри з’являються дуже рідко. Ймовірність є такою ж малою, як те, що сюди зараз упаде метеорит. Оце ви, шановні, маєте нагоду бачити мутацію живцем.

Звичайно, приходили до професора в університет. Там разом позували до фотографії — вона сиділа, він стояв за нею, поклавши руку їй на плече.

Одного разу, коли її вимірювали, професор перекинувся з ним кількома словами.

— Цікаво, — сказав він, — чи ця мутація передається у спадок. Чи не думали ви про дитину? Чи пробували? Чи ваша дружина?.. Чи ви взагалі?..


Невдовзі потім, наче й без зв’язку з тим конфіденційним обміном думками з професором, вона сказала йому, що вагітна. Від того часу він немов роздвоївся. Хотів, щоб народила дитину таку саму, як вона — тоді б вони мали ще більше контрактів, ще більше запрошень. У разі чого він був би забезпечений на довге життя, навіть якби з нею щось сталося. Може, став би знаменитим? Але одразу потім приходила панічна думка, що дитина буде потворою. Що найохочіше він би вирвав її у неї з живота, щоби порятувати від тієї отруєної, з недобрими властивостями, крови. І бачив уві сні, що це він є тим сином у її животі, ув’язнений там, зданий на її похмуру ласку. І вона, ув’язнивши його там, поволі змінює йому обличчя. Або ще інакше — снилося, що він є тим диким кабаном, який ґвалтує невинну дівчину. Після пробудження, спітнілий, молився, щоби в неї був викидень.


Її живіт підбадьорював глядачів. Вони легше пробачали їй огидну потворність. Тепер їй ставили запитання, на які вона, засоромлена, відповідала тихо і непереконано. Ближчі знайомі почали битися об заклад

1 ... 32 33 34 ... 90
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Гра на багатьох барабанчиках», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Гра на багатьох барабанчиках"