Читати книгу - "Домбі і син, Чарльз Діккенс"

скільки мені відомо, не трумнарі, не плакальники й не гробокопи.

- І дуже далекі від цього,- не менш палко повторила місіс Чік.

- Хто ж тоді вкладає йому таке в голову? - сказав містер Домбі.- Далебі, я вчора був просто приголомшений. Хто вкладав йому це в голову, Луїзо?

- Полю, голубчику,- помовчавши, озвалася місіс Чік.- Тут не треба далеко ходити. Я, скажу тобі по щирості, не можу назвати Уїкем особою надто життєрадісною, чи, як то кажуть...

- Донькою Мома, 17 - делікатно підказала міс Токс.

- Саме так,- згодилася місіс Чік.- Але вона надзвичайно сумлінна й послужлива нянька, і ніколи не мудрує. Я не бачила поступливішої жінки. Якщо любе дитя,- вела далі місіс Чік таким тоном, наче все, що вона говорила, було вже вирішено й погоджено раніше,- якщо любе дитятко трохи й ослабло після останньої хвороби і не має ще того здоров’я, якого б нам хотілося, якщо в організмі його спостерігається тимчасова кволість і воно поки що не зовсім впевнено володіє своїми...

Місіс Чік після недавньої згадки про кістки побоялася сказати «кінцівками» й чекала допомоги з боку міс Токс, що, вірна своєму обов’язку, тут же підмінила їх «членами».

- Членами,- повторила місіс Чік.

- Здається, доктор сьогодні вранці згадував про ноги,- так, душко Луїзо? - сказала міс Токс.

- Ну, звичайно, що так, моя люба,- з ніжним докором одповіла місіс Чік.- Навіщо ж ви питаєте? Ви й самі це чули. Я кажу, що коли наш дорогий Поль часом і втрачає здатність володіти ногами, то це - звичайне явище для багатьох дітей його віку, і запобігти цьому не можна ніякими засобами. Що скорше ти зрозумієш це, Полю, і погодишся з цим, то краще.

- Ти безперечно знаєш, Луїзо,- зауважив містер Домбі,- що я нітрохи не сумніваюся в твоїй цілком природній любові і відданості майбутньому голові цього дому. То, кажеш, містер Пілкінс дивився Поля сьогодні вранці?

- Так, дивився,- ствердила сестра.- Ми з міс Токс були при цьому. Ми з міс Токс завжди буваємо в таких випадках. Ми вважаємо це своїм обов’язком. Містер Пілкінс оглядав його й кілька днів тому, і, по-моєму, він - людина дуже досвідчена. Він каже, що турбуватися нема чого і я готова підтвердити його слова, коли це тебе заспокоїть, але порадив - якраз оце сьогодні - морське повітря. Дуже мудра порада, Полю, я певна того.

- Морське повітря! - повторив містер Домбі, дивлячись на сестру.

- Тут нема чим хвилюватися,- сказала місіс Чік.- Коли мої Джордж і Фредерік були в такому віці, їм теж рекомендували морське повітря. Мені самій радили його кілька разів. Я цілком згодна з тобою, Полю, що там, нагорі, не слід говорити при дитині про речі, над якими їй ще рано задумуватися, але я просто не знаю, як уникнути цього, коли в дитини такий жвавий розум, як у Поля. Якби він був звичайне собі дитя, то це ще нічого. Мушу сказати, я, разом із міс Токс, думаю, що короткочасна зміна обстановки, брайтонське повітря, фізичний і розумовий гарт під наглядом такої розважливої особи, як, приміром, місіс Піпчін...

- А хто ця місіс Піпчін, Луїзо? -спитав містер Домбі, здивований легкістю, з якою було введено в обіг ім’я, що його він уперше чув.

- Місіс Піпчін, дорогий Полю,- відповіла його сестра,- це немолода вже леді - ось міс Токс знає цілу цю історію,- що від певного часу всю енергію своєї душі з величезним успіхом оддає вихованню та освіті дітей і має прекрасні зв’язки. Її чоловік помер від розриву серця тоді, як... за яких обставин, кажете, помер її чоловік, моя люба? Я забула подробиці.

- Тоді, як відкачували воду з перуанських копалень,- сказала міс Токс.

- Звичайно ж, не він ту воду відкачував,- поквапилась пояснити місіс Чік, зиркнувши на брата. І дійсно, пояснення було конче потрібне, бо зі слів міс Токс можна було подумати, ніби він помер з помпою в руках.- Він уклав гроші в гру на біржі й програв. Я знаю, що виховання місіс Піпчін дає надзвичайні наслідки. Я чула про це ще тоді, як, була не вища за... за...- Очі місіс Чік помандрували вверх по книжковій шафі до погруддя містера Пітта, що стояло футів за десять од підлоги.

- Тут посилалися на мене, дорогий сер,- озвалася міс Токс, чарівно шаріючись,- і, може, мені слід було б сказати, що місіс Піпчін цілком заслуговує на ту високохвалебну оцінку, яку їй дала ваша мила сестра. Багато леді й джентльменів, що тепер вирізняються в товаристві, завдячують їй своє виховання. Вашу покірну слугу теж колись доручали її опіці. Скільки я знаю, навіть дворянська молодь не цуралася її закладу.

- Значить, як я зрозумів, ця поважна дама має цілий заклад, міс Токс? - поблажливо спитав містер Домбі.

- Не знаю, чи правильно я висловилася, назвавши це закладом,- відповіла згадана леді.- В усякому разі, це аж ніяк не початкова школа. Чи не помиляюся я,- з надзвичайною мелодійністю в голосі додала міс Токс,- коли скажу, що це - пансіон для дітей із найкращих родин?

- Для дуже небагатьох, виняткових дітей,- докинула місіс Чік, глянувши на брата.

- О, сама винятковість! - сказала міс Токс.

То було вже дещо. Смерть чоловіка від розриву серця через перуанські копальні 18 - це звучало непогано. Тут бриніло багатством. До того ж містера Домбі жахала сама лиш думка про те, що Поль бодай на годину затримається там, звідки йому радив виїхати лікар. То була б затримка на шляху, яким, нехай повільно, але неухильно, мав простувати Поль, поки дійде мети. Похвали жінок на адресу місіс Піпчін багато важили для містера Домбі, бо він знав, як ревниво уникали вони сторонніх втручань у їхні обов’язки, і йому ні на мить не спало на думку, що, можливо, вони хочуть розділити відповідальність, на яку, ми вже бачили, він мав свій власний усталений погляд. «Розрив серця через перуанські копальні! - пробурмотів містер Домбі.- Ну, що ж,- це гарна смерть».

- А якщо, завтра ще дещо уточнивши, ми вирішимо-таки послати Поля до тієї дами у Брайтон - хто тоді з ним поїде? -