Читати книжки он-лайн » Дитячі книги 🧒📖🌈 » Артеміс Фаул. Код вічності, Йон Колфер

Читати книгу - "Артеміс Фаул. Код вічності, Йон Колфер"

131
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 32 33 34 ... 60
Перейти на сторінку:
світлом.

— Мій власний винахід,— похвалився Пірсон.— Комбінований сканер. Тут і термал, і рентген, і де­тектор металу. По суті, проміні розбивають тіло на елементи і відображають їх на цьому екрані.

Артеміс побачив свою ЗD-копію на маленькому плазмовому моніторі. Він затамував подих. Аби лише обладнання Фоулі виявилося саме таким ро­зумним, яким його вважав кентавр.

На моніторі на куртці Артеміса пульсував черво­ний вогник.

— Ага,— зрадів доктор Пірсон і схопив хлопця за ґудзик.— Що у нас тут?

Ґудзик хруснув, і з нього випали мініатюрний мі­крофон і джерело живлення.

— Дуже розумно. Мікро-жучок. Наш юний друг збирався за нами шпигувати, містере Спіро.

Йон Спіро не розсердився. Він навіть був задово­лений, що отримав можливість зробити кілька сар­кастичних коментарів.

— От бачиш, хлопче. Може, ти і геній, але шпи­гунство і стеження,— це моя справа. Повз мене не можна нічого пронести. І чим скоріше ти це зумієш, тим скоріше ми перейдемо до справжньої роботи.

Артеміс зійшов з килимка. Приманка спрацюва­ла, а справжніх жучків система навіть не помітила. Пірсон розумний, але Фоулі розумніший.

Артеміс уважно оглянув передпокій. Тут було ба­гато чого цікавого. На кожному квадратному санти­метрі металевої поверхні можна було знайти якийсь прилад спостереження. Судячи з того, що побачив Артеміс, навіть мураха не проповзла б непоміченою. Не кажучи вже про двох людей, ельфа і гнома,— це якщо гном переживе Пекса і Чіпса.

Вражали вже самі двері. Зазвичай такі кімнати на­магалися зробити якомога більш показними: багато хрому і кнопок, щоб справити враження на акціо­нерів. У святилищі Спіро не було жодного зайвого тумблера. Артеміс помітив найновіший комп’ютер­ний замок на подвійних титанових дверях. Спіро набрав іще одну складну комбінацію цифр, і двері завтовшки в метр розсунулися лише для того, щоб відкрити ще одну перешкоду. Інші двері.

— Уяви, що ти злодій,— сказав Спіро, немов го­тував актора на роль,— і тобі потрібно пробратися в будинок, пройти повз електронні очі та замкнені двері. Уяви, що тобі якось удалося обдурити лазери, сенсорні килими, зламати код на дверях і відчинити перші двері,— неймовірний подвиг, до речі. І поки ти все це уявляєш, припустімо, ти вивів із ладу із півдюжини камер, і навіть у такому разі: чи зможеш ти відчинити ці двері?

Спіро став на маленьку червону пластинку на під­лозі перед дверима. Приклав великого пальця до сканера, широко розплющив очі й чітко сказав:

— Йон Спіро. Я бос, тому відкривайтеся швидше.

Трапилося чотири речі. Сканер сфотографував сітківку його лівого ока і передав зображення в комп’ютер. Інший сканер перевірив великий па­лець на його правій руці, а голосовий аналізатор пе­ревірив акцент, тембр та інтонацію голосу. Коли комп’ютер перевірив усю цю інформацію, двері від­чинилися, і перед ними відкрилася велика кімната.

По центру на спеціально виготовленій сталевій колоні стояв Сі-Куб. Він був прикритий коробкою із плексигласу, і на його грані було направлено при­наймні шість камер. Перед ельфійською штучкою стояли спина до спини двоє кремезних охоронців, створюючи живий бар’єр.

Спіро не втримався від удару нижче пояса:

— На відміну від тебе, я охороняю свої технології. Ця кімната єдина у світі.

— Жива охорона в герметичній кімнаті. Цікаво.

— Ці хлопці тренувалися на великій висоті. Охо­ронці щогодини міняються, і кожен має при собі ба­лон із киснем. А ти як думав? Провести сюди венти­ляцію?

Артеміс кинув на хвалька хмурий погляд.

— Немає потреби вихвалятися, Спіро. Я тут. Ви перемогли. Можемо продовжувати?

Спіро набрав на колоні останню кодову комбіна­цію, і плексигласові панелі піднялися. Він дістав Куб із пінопластового гніздечка.

— Перегин, вам так не здається? — прокоменту­вав Артеміс.— Усе це навряд чи потрібно.

— Ніколи не можна знати напевне. Деякі нечесні бізнесмени з радістю позбавлять мене цієї здобичі.

Артемісу випала нагода відігратися.

— Слухайте, Спіро. Чи ви справді думаєте, що я спробував би сюди залізти? Може, вважаєте, що я залетів би сюди з ельфами і за допомогою магії викрав би цю коробочку?

Спіро розреготався.

— Можеш приводити сюди всіх ельфів, яких зна­єш, Арті. Ніякої магії вам не вистачить, і Куб ли­шиться там, де він є.

Джульєтта була громадянкою США, хоча її брат народився на іншому кінці світу. І вона була рада по­вернутися до рідної країни. Шум чиказького тран­спорту і невщухаючий хор різних мов пробуджував відчуття дому. Вона обожнювала хмарочоси і труби, і милий сарказм вуличних торговців. Якщо вона ко­лись десь і осяде, то лише у США. На західному узбе­режжі, десь на сонечку.

Джульєтта і Холлі кружляли навколо Вежі Спіро у міні-вені із затемненими вікнами. Холлі сиділа ззаду і дивилася відео, яке передавала іридо-камера Артеміса на візор її шолома.

Один раз вона навіть тріумфально підняла кулака.

Джульєтта зупинилася на червоному світлі.

— Як справи?

— Непогано,— підняла Холлі візора.— Пішли за­копувати Мульча.

— Круто! Саме так, як і казав Артеміс.

— І Спіро щойно запросив ельфів, яких знає Ар­теміс, до будинку.

Цей момент був дуже важливим. Книга забороня­ла ельфам входити до людського помешкання без за­прошення. Тепер Холлі могла заходити всередину і робити там усе, що їй заманеться, не порушуючи ельфійської доктрини.

— Чудово,— відгукнулася Джульєтта.— Почи­наймо. Руки сверблять поквитатися з хлопцем, що підстрелив мого брата.

— Не так швидко. Цей будинок має найбільш до­сконалу систему охорони, яку я бачила у світі Людей Бруду. Спіро втілив кілька штучок, яких я ще ніколи не зустрічала.

Джульєтта знайшла місце навпроти карусельних дверей до Вежі Спіро.

— Для вашого чоловіка-коня це ж не проблема, еге ж?

— Ні, але вважається, що Фоулі нам не допомага­тиме.

Джульєтта навела на двері бінокль.

— Знаю, але все залежить від того, як попросити. Таким розумникам, як Фоулі, потрібно якесь важке завдання.

На порозі з’явилися три постаті. Двоє великих чо­ловіків у чорному і одна маленька і знервована істо­та. Ноги Мульча бовталися у повітрі, тож збоку це мало такий вигляд, ніби він танцював ірландську джигу. І ніякої надії втекти не було. Пекс і Чіп учепи­лися в нього міцніше, ніж два борсуки, що б’ються за кістку.

— Ну от і Мульч. Поквапимося йому на допомо­гу. Про всяк випадок.

Холлі надягла літальний апарат і натиснула на кнопку, розправляючи крила.

— Стежитиму за ними з повітря. А ти не спускай очей з Артеміса.

Джульєтта перемкнула відео із запасного шолома на мініатюрний комп’ютер. На екрані з’явилося те, що зараз бачив Артеміс.

— Уважаєш, Мульчеві потрібна допомога? — спитала дівчина.

Холлі перемкнулася на режим невидимості.

— Допомога? Ні, звичайно,

1 ... 32 33 34 ... 60
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Артеміс Фаул. Код вічності, Йон Колфер», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Артеміс Фаул. Код вічності, Йон Колфер"