Читати книгу - "Невинна для мажора, Ольга Суниця"

Розділ 16

 

Коли прокидаюсь, то усвідомлюю, що знаходжусь не в своїй кімнаті. Ця більша, інший інтер’єр, а поруч лежить одягнений чоловік. Згадую події вчорашнього дня і страх повертається, а з ним і відчай. Та потім розумію, що на ліжку лежить Стас і відразу розслабляюсь. Він спить на животі, обличчя сховане подушкою. Хочеться торкнутись чорного скуйовдженого волосся, але стримуюсь. Сідаю, спираюсь на спинку ліжка і просто дивлюсь на нього.

Стас вчора так яро захищав мене, наче свою дівчину. Посміхаюсь цій цікавій думці.

Якоїсь миті він ворушиться, повертається на бік до мене обличчям і простягає руку, кладе її мені на живіт.  Не довго думаючи, я накриваю її своєї долонею. Він раптом розплющує очі, фокусує погляд на мене і швидко висмикує руку.

-         Ти приніс мене у свою кімнату, - коментую очевидні речі з посмішкою на обличчі.

-         Ти ж не хотіла залишатись сама, - сонно бубонить і піднімається на лікоть.

Тре пальцями очі, потім проводить по густому волоссю. Він заспаний досить милий. Ніколи ще не бачила його в такому стані. Розпрямляю ноги і знову лягаю, повертаюсь боком до нього. Ми дивимось одне на одного і я не можу стримати посмішки. Ця мить така чудова і водночас дивна. Зараз поруч зі Стасом я почуваюсь спокійно і впевнено.

-         Дякую за вчорашній порятунок. Не знаю що б було, якби ти не прийшов вчасно, - червонію, опускаю очі додолу.

-         Ти не уявляєш, який я радий, що встиг, - торкається мого підборіддя, змушує дивитись на нього. -    Можеш не хвилюватись, цього більше не повториться. З винуватцями я розібрався. Майже з усіма.

-         Надіюсь ти нікого не вбив, - шоколадні в карі проникливі очі.

Пам'ятаю його вчорашню злість, в такому стані можна накоїти все, що завгодно.

-         Ні, - посміхається і я розслабляюсь. - Ліна хотіла руками Тані позбутись конкурентки. От і підсунула тебе до того покидька. Одну я вже звільнив, на іншу покарання все ще чекає.

-         То це Ліна все влаштувала? - я справді здивована. Хіба можна таке робити з людиною? - Що я їй зробила? Ми з нею навіть не спілкуємось.

-         Вибач, це все через мене. Вона думає, що втримає мене біля себе будь-яким способом.

-         Я ж їй говорила, що між нами нічого не має. І не збиралась я тебе відбивати, - палко промовляю.

-         А тобі нічого не треба робити. Я вже не з нею.

-         Від коли?

-         Від тоді, як спробував смак твоїх губ. Тепер хочу лише їх цілувати.

Скільки бажання бачу в його шоколадних очах.

-         То поцілуй, - трепетно видихаю. Що гріха таїти, його губи теж мене постійно заманюють.

Він здивовано дивиться, а потім підсувається до мене ближче, заглядає прямо в душу.

-         Невже я дочекався того моменту, коли ти просиш поцілунку? - піднімає брови, розтягує губи у задоволеній посмішці.

-         Це буде дяка тобі за порятунок, - загадково відповідаю. 

Він вагається лише мить. А потім нахиляється і цілує. Я охоче йому відповідаю, впускаю наполегливий язик у рота. Його губи такі м'які і бажані. Ми цілуємось спочатку легко з ніжністю, потім гарячіше, настирливіше. Я обвиваю його шию руками, він стискає долонями талію, присувається ще ближче. Тепло його тіла передається мені, низ живота ниє, збудження наростає з кожною секундою.

Я хочу його прямо зараз. Хочу побороти той страх, що переслідує вже стільки років. Після вчорашнього інциденту зрозуміла, що відтягувати не можу. Інакше буду боятись сексу до кінця своїх днів.

Тягну його на себе, він опиняється зверху, притискає до ліжка всією своєю вагою. Стогну від задоволення. Просовую руки під сорочку, переповнена бажанням торкнутись його оголеної шкіри.

Та в якусь мить Стас завмирає, припиняє цілувати і відсторонюється. Він злазить з мене і сідає поруч, тре долонями схвильоване обличчя. Різко стає холодно без його тепла, і я на автоматі натягую на себе ковдру. Мовчки дивлюсь на нього, а він пропалює мене наскрізь палаючими очима.

-         Ти більше не хочеш мене? - відчуваю себе нікчемною в цей момент. Тепер я знаю, як йому було в ті моменти, коли я все припиняла. Не надто приємно.

-         Дуже хочу. Але не можу.

-         Чому?

-         Тому що ти незаймана, - пауза, а я затамовую подих. - Чому ти не сказала мені?

Здивована відкриваю рота.

-         Звідки ти знаєш?

-         Яка різниця. Це ж правда? - отримую уважний погляд.

Мені чомусь соромно і відчуваю, як щоки червоніють. Стас не повинен був цього знати. Напевно, той негідник йому розповів. Мені здається, що зараз в його очах виглядаю повною невдахою. Він не помилявся, коли в перші дні називав мене недоторканою.

-         Правда. Але я хочу, щоб це змінилось, - емоційно говорю. - Я хочу, щоб саме ти був перший.

Він відхиляється, здивований моїми словами.

-         Ти впевнена? Після вчорашніх подій, я не хочу зробити гірше.

-         Після вчорашніх подій я ще більше буду боятись близькості чоловіків, - зізнаюсь, хоч це не легко. - Я хочу позбутися цього. Я хочу бути справжньою жінкою. Хочу відчути те, чого в  мене ніколи не було.

-         Ти впевнена? Інакше не знаю, чи переживу, якщо знову відшиєш мене на півдорозі. Ти просто не уявляєш, як сильно я збуджуюсь поруч з тобою.

-         То продемонструй мені це, - звабливо посміхаюсь.

Стаса просити двічі не потрібно. Він нахиляється так близько, що я відчуваю нерівномірний подих на обличчі, мить дивиться в очі, шукає в них підтвердження, а потім цілує ніжно і на диво обережно.

Його тіло знову вагою втискається в мене, пальці хаотично бігають по оголених частинах  шкіри. Відчуваю якусь невпевненість його діях, тому беруся за ґудзики на його сорочці і починаю розстібати. Він сміється крізь поцілунок, на секунду відривається від мене.

-         Моя дівчинка добре розійшлася, поспішає, - весело промовляє.

-         Поки що не твоя, але хочу, щоб зробив мене своєю, - нетерпляче видихаю.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍