Читати книгу - "Їхня кохана лялька, Алекса Адлер"

9.2

Ой, що вони задумали? На що натякають?

− Я не буду вашою іграшкою! − спалахнувши, намагаюся вирватися із хватки Са-арда. Але в результаті лише опиняюся скута по руках та ногах його тілом.

− Не іграш-ш-шкою, Ж-шеня, − посміхається змій молодший, насуваючись на мене, змушуючи мимоволі втиснутись у Са-арда ще сильніше. – Наш-ш-шою спільною жінкою. Тією, що буде дарувати задоволення нам і отримувати багато задоволення від нас-с-с. Тобі ж сподобалося зі мною, я знаю. Можеш скільки завгодно говорити, що це все тіло винне, але тобі подобалося відчувати те, що ти відчувала.

− Ні, − мотаю головою.

− Так. Адже ти могла вже тоді сказати мені «ні». Але не сказала. Тому що тобі було добре в моїх руках. І в руках Са-арда теж, − мурчить ласкаво Шоа-дар і, взявши моє обличчя в долоні, дивиться в очі. − Подумай с-с-сама. С-с-сорок діб з нами на кораблі. Ми хочемо тебе, а твоє тіло налаш-ш-штоване на нас. Навіщо відмовляти нам і собі? Ти вже була один раз моєю. Я вже був у тобі. До чого тепер ці ігри в недоторкану?

Цей шепіт як гіпноз. Я ніби поринаю в теплу патоку, тіло плавиться, розум теж. Начебто знову відчуваю його потужні поштовхи всередині мене, задихаючись від насолоди. Пливу на хвилях чуттєвого бажання. Адже він має рацію, напевно. Напевно, я справді хотіла, якщо змогла так гостро насолодитися процесом. Кожним їх дотиком, кожним рухом. Навіть переконала себе, що все це сон, аби лише виправдати свою бездіяльність і дозволити собі цю близькість. Я ні секунди не чинила опору, поки не отримала задоволення. І зараз моя відмова справді виглядає трохи лицемірною. Дійсно. Навіщо чинити опір…

В очах Шоа-дара на мить спалахує переможна усмішка, і він зминає мої губи своїми, відразу вриваючись у рот гнучким язиком. Тихо застогнавши, я просто підкоряюся його волі. Руки Са-арда стискають мої груди. Його хвіст вклинюється мені між ніг, розсовуючи їх. Свідомість пливе остаточно, ніби в тумані.

Але щось дряпає мене на задвірках плутаних думок. Якась неправильність. Навіть тоді, у харчовому відсіку, я відчувала себе… більше собою, ніж зараз. А зараз я ніби у трансі якомусь.

Ця думка ніби цебро крижаної води, миттєво приводить мене до тями, висмикуючи з солодкого дурману.

− Ні! Припиніть! − відштовхую я Шоа-дара.

І в мене це навіть виходить. Мабуть, тому, що він просто не очікував на опір. Як і Са-ард. Не знаю, яким дивом, але мені вдається вислизнути з рук змія старшого і стрімголов скотитися з його хвоста, злегка проїхавшись по ньому.

Щоправда, на-агари швидко приходять до тями. І варто мені лише подивитися у бік дверей, як переді мною блискавкою виникає змій молодший, перегороджуючи шлях.

− Навіть не думай, Ж-шеня, − хвостом обвиває мою талію Са-ард, не дозволяючи й кроку ступити. Але я й не збиралася тікати. Який у цьому сенс? Все одно знайдуть і спіймають. Потрібно якось інакше відстоювати свої кордони.

− Що ви зі мною зробили? – обурено дивлюся я в сріблясті очі Шоа-дара, відчуваючи, як закипає всередині образа і справжня злість. − Всі ці думки… адже це не моє. Ви проникли в мій розум!

− Твоє, крихітко, твоє. Я всього лиш-ш-ш витягнув назовні твої власні сумніви, − знову наближається він до мене.

От гад!

− Це підло і негарно! − ціджу гнівно А я ще думала, що з цим хвостатим мені буде набагато простіше порозумітися.

− Підло, кажеш-ш-ш? – спалахує злість у його очах. Красиві губи обурено кривляться, оголюючи гострі ікла.

− А як це ще назвати? Вам нормально домагатися згоди жінки за допомогою маніпуляцій та примусу?

− Ти перша, чиєї згоди мені доводиться добиватисяс-с-ся, зухвала наша лялечка! – карбує не мене гнівно Шоа-дар.

Ну так, звісно. І як я сама не здогадалася, що перед таким чарівним красенем всі жінки повинні буквально стелитись, випрошуючи його уваги.

− Ну вибачайте, що не вписалася у ваші стандарти, − неприязно звужую очі. − Я не винна, що мене притягло до цієї ляльки. Я не хотіла завдавати вам клопоту і позбавляти розваг під час вашої експедиції. Але й дозволяти вам користуватися цим тілом, як заманеться, поки я в ньому і відчуваю його своїм, теж ніяк не можу. Нехай це тіло для вас лише безправна річ, яку ви купили, але я тут, у ньому, і річчю себе точно не вважаю і не відчуваю. А ще я нікому не давала права використовувати мою зовнішність для створення сексуальної іграшки. І у свій розум особисто вас, Шоа-даре, не пускала. І не погоджувалась на будь-який вплив, − з кожним словом я розпалююся все сильніше, а обличчя Шоа-дара витягується все більше. Тож я не можу втриматися і зрештою додаю мстиво: − Знаєте, після таких ось безпринципних маніпуляцій, я тепер взагалі не знаю, як можна погодитись стати вашою жінкою. Це ж потім доведеться постійно думати − сама я вас захотіла, чи це ви мені навіяли. Адже вам все одно, як виявилося.

Ми так і застигаємо один навпроти одного. Я і навислий наді мною розлючений, або вже, мабуть, приголомшений, на-агар.

А позаду мене раптом лунає шиплячий сміх.

− Здаєтьс-с-ся, це буде навіть цікавіш-ш-ше, ніж я думав, − насмішкувато тягне Са-ард. − Ти мені подобаєш-ш-шся, земна дівчинка Ж-шеня. Вперш-ш-ше бачу, щоб моєму брату дала щигля ос-с-соба жіночої статі. Я тепер навіть готовий пробачити тобі, до певного часу, що залишився незадоволеним вчора. І знаєш-ш-ш, я готовий трохи потерпіти й домогтися, щоб ти сама мене захотіла.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍