Читати книгу - "Клянусь, я твоя, Поліна Ендрі"

- Я не знаю, Кім, - спокійним сірим голосом каже він. - Мені нічого не кажуть. Вони просто... Вони дозволили мені її забрати. На цілий тиждень.

А це означає тільки одне... З мого горла видирається схлип відчаю.

- Кім, не плач, - ласкаво просить він. - Я щось придумаю, чуєш?

- Я не хочу вас втрачати, - я відчайдушно мотаю головою, я вже не чую його, сльози котяться по моїх щоках і відчайдушні схлипи наповнюють горло.

- Ти не втратиш, - відповідає він і я чую, як хлопці його кличуть. Моє серце ламається, воно надтріскується, розуміючи, що це означає. - Кім, - його невтішний голос переривається моїм судомним схлипом. – Кім, мені треба йти. Будь ласка, не плач. Все буде добре. Я люблю тебе.

- Я теж тебе люблю, - тихо видихаю я, але він вже скинув слухавку.