Читати книгу - "Не мій мільйонер, Ірина Романовська"

15.

Аня.

 

- Аню, ти виглядаєш просто фантастично. Протасов пускатиме слину весь вечір, гарантую! - Настя бігає навколо мене з телефоном і робить сто п'ятдесят фотографій з різних боків.

- Ти як ото скажеш. - Соромлячись поправляю локон, що падає мені на плече.

Подруга таки вмовила мене сходити в салон краси на укладання та макіяж. Сказала, що такий вихід у світ вимагає серйозної підготовки. Також вчора мені все ж таки повезло. Практично в останньому магазині я побачила те саме ідеальне вбрання, яке шукала.

Шовкова сукня-комбінація середньої довжини. Незважаючи на простий крій та відсутність додаткових деталей, за рахунок насиченого смарагдового кольору виглядає дорого і вишукано. Поєднання моєї світлої шкіри, темного волосся з смарагдовою сукнею та чорними туфлями на тонкій шпильці зробило мій образ неперевершеним. Взуття мені люб'язно позичити подруга.

Не можу намилуватися своїм відображенням у дзеркалі.

Тонкі бретелі сукні вигідно підкреслюють мої тендітні плечі та відкриті ключиці. Легка складка шовку на грудях притягує погляд. В руках тримаю чорну невеличку сумочку теж від Насті. Дивлячись на її величезний гардероб тут, здається ніби вона на показ мод приїхала, а не на гірськолижний курорт.

Волосся з великими локонами виглядає так, ніби я з ними народилася, а не провела три години в салоні краси. Макіяж у коричнево-фіолетових тонах підкреслює коричневий колір очей, але при цьому не додає мені зайвих років. Губи попросила покрити напівпрозорим червонуватим блиском.

Отримую одне коротке повідомлення «Я під'їхав». 

У грудях починає прискорено стукати серце, а тіло все тремтить від хвилювання.

Шпильки не підведіть. Вам сьогодні ламатися не можна.

- Побажай мені удачі, - шепочу моїй хресній феї Насті.

- Ти приголомшлива! Знай про це та не хвилюйся! Подарунок бери та йди вже. - Вказує мені на крафтовий пакет, що стоїть біля дверей. Сама подруга залишається чепуритися в номері. Її трохи пізніше привезе до клубу Матвій.

Я дуже нервую. У дзеркалі, що висить на стіні у фойє, ще раз оцінюю свій зовнішній вигляд. Застібаю куртку, вдягаю капюшон. Сподіваюся, зачіска не постраждає через мороз на вулиці.

Ігор зустрічає мене біля входу в готель.

- Привіт, мала! - цілує, ледве торкаючись моєї шкіри. - Ти дуже гарна.

- Спасибі, Ігорю. – відчуваю як вкотре щоки червоніють. І це не від морозу на вулиці.

- Ходімо швидше в машину, а то відморозиш собі пальці на струнких ніжках. Ні, я не сперечаюся, туфлі, безперечно, гарні. Але, може, краще було взути чоботи?

– Вони не підходять під мою сумочку. – я намагаюся якось жартувати, щоб приховати хвилювання.

Протасов відчиняє переді мною двері свого залізного коня, допомагає сісти в машину.  В салоні тихо грає музика, обігрів працює на повну. Ледве зачинивши за собою двері машини, Ігор притягує мене до себе. Цілує так жадібно, ніби ми з ним не бачилися цілий місяць. Як добре, що я наполягла на тому, щоб мої губи на чіпали та не покрили їх червоною помадою. Зараз Ігор з'їв би все, що на них було нанесено, з огляду на його звірячий натиск.

- З Днем народження, милий! – ледь чутно шепочу Протасову, розірвавши на секунду наш божевільний поцілунок. - Сподіваюся тобі сподобається. Будь щасливий.

Простягаю до нього свій пакет із подарунком.

- Аня, я ж казав не варто витрачатися, – з такими словами Ігор розриває яскраву упаковку та дістає звідти шарф.

– Я зв'язала його власноруч, спеціально для тебе. Хочу щоб він грив тебе за будь-якої погоди. Неважливо, де ти будеш – у місті, на роботі, десь у лісі чи на лижній трасі, шарф завжди даруватиме тобі частинку мого тепла.

Ігор уважно розглядає мій подарунок. Він мовчить, нічого не каже. Моя паніка починає рости у геометричній прогресії.

Йому не сподобалося. Ігореві точно не сподобалося.

Очі починає щипати волога, що підступає. Намагаюся дивитися нагору, треба швидко моргати. Не можна плакати, не можна. 

От я дурна. У нього цих шарфів у шафі, мабуть, тисячі. Що йому мій тисячі перший?

- Аня, ти просто неймовірна. Мені ще ніколи не дарували нічого подібного. Ніхто для мене нічого не робив своїми руками. – Ігор тягнеться усім тілом до мене. 

Він помічає самотню сльозинку на моєму обличчі, яка таки прорвалася назовні. Великим пальцем руки стирає мокру доріжку зі щоки. Цілує мої руки.

- Ти чого, мала? Ти вигадала, що мені не сподобається? Моя маленька! Аню, я тепер завжди його носитиму не знімаючи. - Ігор вішає шарф собі на плечі поверх пальта, обмотує шию кілька разів.

Намагаюся ще більше не розплакатися. Він каже, що йому подобається, а я все одно не можу заспокоїтись. Тільки тепер від радості.

До клубу ми їдемо без розмов, просто слухаючи музику. Правою рукою Ігор тримає мою долоню і не відпускає. Іноді нахиляється та цілує. 

З кожним торканням його губ мене пробиває струмом. Хіба так буває? Чи буває все так казково в житті? Чи можна просто зустріти принца в наш час? Тим більше зустріти його мені - простій дівчині? Так, досить себе накручувати! 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍