Читати книгу - "Не мій мільйонер, Ірина Романовська"

Сьогодні чудовий вечір. Незабутній. 

Я шикарно виглядаю. Я з коханою людиною їду святкувати його день народження. Ще декілька тижнів тому, я про таке навіть і не мріяла.

Заспойся вже, мала.

Залишивши верхній одяг у гардеробі, я постаю перед Ігорем у своєму готовому вбранні. Дуже нервую. Раптом йому не сподобається? Чи може він не любить зеленого кольору?

Протасов одягнений в класичні чорні штани зі шкіряним ременем та білу сорочку з закоченими до ліктя рукавами. Один ґудзик, який він залишив не застебнутим, надає досить строгому, чоловічому образу певної зухвалості. На зап'ясті правої руки  дорогий годинник, а у лівій він тримає свій телефон. 

На мою думку, ми чудово підходимо один одному сьогодні.

- Моя королева! Аню, ти маєш приголомшливий вигляд. – грайливо каже мені на вухо Ігор. – Я хочу прямо зараз все покинути та поїхати з тобою як найдалі звідси. Сподіваюся, мені не доведеться сьогодні нікому бити морду від ревнощів. Ти тільки моя.

- Навіть не сумнівайся. – шепочу я у відповідь. - Я, звичайно, не проти звідси піти, але в тебе сьогодні день народження. Нас, мабуть, вже чекають тут твої друзі. Тож ходімо.

- Авжеж. – Ігор засмучено зітхає, згадавши чого ми сюди приїхали, та киває головою, погоджуючись зі мною. – Звісно, нас чекають. Йдемо до них.

Поки ми йдемо, роблю глибокі подихи. Починається найочікуваніша та найстрашніша, як на мене, частина цього вечора: знайомство з друзями Ігоря.

У клубі досить голосно грає музика, тисне на вуха. Протасов міцно тримає мене за руку та веде крізь натовп на другий поверх у ВІП-зону. По дорозі він мимохідь вітається з різними чоловіками. Кожного разу не можу звикнути до того, що Ігор - відома персона в певних колах.

На другому поверсі музика ледве долинає, тому тут навіть легше дихати. А ще у ВІП-зоні все виглядає по іншому, ніж там унизу біля танцювального майданчика. Немає галасу і крику, напівроздягнених танцівниць, шаленого натовпу. Але є масивні дерев'яні столи, великі шкіряні дивани та широкі, вільні проходи. Нам треба до протилежного від сходів боку до великих диванів. Там вже сидять троє хлопців та дві дівчини. Усі приблизно одного віку з Ігорем.

- Добрий вечір! – Вітає всіх Протасов. 

Кожному з присутніх чоловіків він тисне руку. Дівчатам лише киває здалеку.

– Аня, познайомся, це – Сергій, Віталік, Антон та з ними їхні пані – Олена та Марина. Хлопці, а це Аня – моя супутниця.

- Вітаю. - Ледве чутно вимовляю я і роблю несміливий помах рукою. Мені ніяково від такої кількості очей, що дивляться на мене.

- Що питимеш? - Запитує Ігор, коли ми займаємо свої місця за столиком.

- Коктейль, напевно, - гадаю, за останній час я щось зачастила з алкоголем, тому швидко додаю: - Тільки безалкогольний, будь ласка. 

Окидаю поглядом усіх, хто сидить навколо. З одного боку сидить Віталік. Лисий, кремезний чоловік, з дуже накачаними руками. Здається, що рукави його футболки ось-ось розійдуться по шву від великого обсягу біцепсів їхнього власника.

Поруч із ним сидить Олена. Худенька дівчина з рудим кольором волосся, в короткій чорній сукні та з довгими ногами. Вона мило посміхнулася мені, піднявши свій келих на знак привітання. Усміхаюся їй у відповідь.

Антон – найнепомітніший з усієї компанії. Привітавши Ігоря, він вернув погляд до екрана свого телефону і захоплено продовжив дивився, здається, якийсь матч. Те, що відбувається навколо, його не цікавить. Все що я можу сказати про Антона це те, що він має русяве волосся і прямий ніс. І він досить низький на зріст, тому що його майже не видно через столик.

Далі на дивані сидить Сергій. Високий худорлявий брюнет із триденною щетиною. Суворі риси обличчя та примружений погляд. Відчуття, що він сканує очима співрозмовника, як рентгенівський апарат. Але Ігор перед ним не тушкується, навпаки весело сміється поряд з чоловіком. Тому, можливо, що моє перше враження оманливе і це просто  звичний вираз обличчя Сергія.

Блондинка Марина в рожевій шкіряній сукні з великим бюстом сидить поряд із Сергієм, кидає на мене зневажливий погляд. З чого це раптом? Дивлюся на неї уважніше, розглядаю пильніше. Хочу зрозуміти, чому вона до мене така не привітлива. 

Марина не витримує і декількох секунд візуального контакту зі мною, переводить свій погляд на Ігоря. Незадоволений вираз обличчя дівчини одразу змінюється на дружню посмішку. 

Цікаве спостереження. Може, у них щось було в минулому? Чи вона просто стерва?

- З днем народження, старий! – Ляскаючи Ігоря по плечу, кричать позаду хлопці, що тільки-но підійшли. 

Я не встигаю запам'ятати їхні імена. Чоловіки розмовляють про щось цікаве, але суті вловити я не можу. Все ще відчуваю себе напружено та скуто. Піду освіжитися.

- Я відійду на пару хвилин до туалету, – шепочу Ігореві на вухо.

– Тебе провести? – він відразу відволікає свою увагу від  хлопців та повертає голову до мене.

– Не варто. Балакай з хлопцями. Я швидко.

Намагаюся міцніше триматися за поручні, щоб не впасти зі сходів на тонких шпильках. Здається, ідея надіти високі підбори була не найкращою. До закінчення вечора я точно ніг не відчуватиму.