Читати книгу - "Магія крізь час, Мiла Морес"

- Чинить опір тварюка, - це уточнення від лежачого поруч зі мною.

- Аліто, візьми його за руку, - Калеан каже вголос, але це не схоже на прохання, так звучить наказ.

Я хмикнула, але підкорилася відразу. Поклала свою долоню на руку Дженарда. У грудях застогнало серце, по шкірі пробігло тремтіння, внизу живота з незрозумілої причини кольнуло. Я стільки уваги приділила своїм відчуттям, що мало не пропустила застережливе бачення.

- Ховайте очі! Спалахне!

Через кілька секунд одна з величезних куль подолала небезпечну для себе лінію і спалахнула біля самої землі. Сталося це настільки близько, що я відчула на обличчі жар. У цей момент Дженард відвернувся від спалаху і опинився біля мого носа. Я вдихнула запах його шиї, відчула приємні нотки, ніби саме в цей момент хтось спилив дерево поруч. Невже він нещодавно колов дрова?

Через кілька хвилин з таким же спалахом розчинилася друга куля. Калеан та Дженард і там доклали своїх сил. Тільки після цього я відсмикнула руку, зробивши це показним жестом, який каже, що мені не так вже й приємно було до нього торкатися.

Дивно ще й те, що я не відчула відпливу сил, коли наші руки зіткнулися. Навпаки, я наповнилася магією сама, але при цьому підживила і його. Наші сили збільшилися буквально від одного доторку.

Нарешті вдалося піднятися. Дженард подав мені руку, щоб допомогти, але я її не прийняла, піднялася самотужки.

- Небезпека минула, сигнал відключився. Об'єктові нічого не загрожує, - Калеан сповістив усіх уголос.

- Ідемо? – запитання прозвучало роздратовано, його поставив Кірам.

- Наша робота закінчена, - промовив Калеан, вивчаючи очима Дженарда, - але ми можемо зайнятися особистими справами.

Не встигли ми зітхнути з полегшенням у цій паузі, як Калеан блискавично наблизився до Дженарда і вдарив його кулаком у щелепу, через що той упав на коліна і сплюнув з кров'ю. Ні спроби ухилитися від наступного удару, ні пориву вдарити у відповідь.

Я передбачила цей момент, але не зупинила брата. Усі завмерли в очікуванні дій старшого.

- Ти зламав її. Ти зламав нашу сильну дівчинку, - а далі Калеан вибухнув таким шквалом лайки, яку я ще не чула від жодного з братів. Мабуть, найпристойнішими словами з цього списку були «покидьок» та «ублюдок». Дженард не спробував відповісти, не підняв голови, завмер у тій самій схиленій позі на колінах. - Вона чекала тебе з п'ятнадцяти років, загадуючи щоразу на день народження одне й те саме: щоб її знайшов призначений. З радісним криком вона вбігала у вітальню і кричала, що цього року він точно її знайде. Таким був кожен ранок її дня. Після двадцяти п'яти вимовляла це стриманіше, без задерикуватої радості, але все ще з надією, а після тридцяти п'яти перестала відзначати свій день народження.

На моїх очах виступили сльози, я відвернулася вбік, ховаючи очі. Дженард все одно їх не побачить, він дивиться вниз, не виправдовується, не захищається, лише слухає. Кірам теж рветься вдарити мого кривдника, але я заперечно хитнула йому головою, порівнявшись з розлюченим виразом обличчя.

- Ідемо, - кажу братам, - нам більше тут нічого робити.

- Аліто, - Калеан каже у моїй голові, - ти можеш залишитися, якщо хочеш.

- Я не залишуся, - відповідаю вголос, щоби чув Дженард.

- Він - ідеальний батько для твоєї дитини, - Калеан продовжує подумки. – Як би тобі не було боляче чи прикро, це твій найкращий варіант. Зроби так, щоб у тобі затримався один сперматозоїд, не тримай усіх, лише одного. Він цього не помітить, - а далі була інструкція, як утримати в собі живого сперматозоїда, як направити його в потрібне місце. Навіть не уявляю, звідки такі пізнання у мого брата, але він точно знає, про що говорить. На мить мені стало ніяково. Говорити з Калеаном про сперму мені ще не доводилося.

На той час ми вже відійшли від Дженарда, повільно йдемо у протилежний бік від хатини. Я обмірковую сказане старшим братом, розумію, що він має рацію. Не так вже й погано може бути, судячи з реакції мого тіла на цього громилу-бородача. Але що я повинна зробити? Кинутися до нього на шию і просити, щоб він ще раз мене трахнув? Не можу опуститися до такого приниження, але шанс втрачати не хочеться.

Ми відійшли вже на двадцять метрів. Брати обговорюють зустріч із голкометами, які виявилися цілком живими істотами, а я обмірковую, як вчинити. Потрібно вирішити, але мені духу не вистачає. Калеан підштовхує мене, подумки видаючи поради. З його промови мені стало ясно, що мені достатньо залишитися без одягу перед Дженардом, а далі він не зможе стримати інстинкти. Калеан ще кілька разів подумки здивувався, як той зміг мене відпустити, якщо ми торкнулися один одного. За його логікою він мав мене втримати, але такого пориву я не помітила.

Так і не знайшла рішучості для дій, готова була переміститися в вежу, але плани змінив Дженард. Він опинився впритул до мене, за моєю спиною, я безпомилково впізнала його руки. Вони владно лягли на мою талію, збентеживши братів, що стояли поруч. Усього секунда – і ми розчинилися, зникли з очей. Наприкінці почула «якого біса» від Кірама та Еліма і «залиште» від Калеана.

Далеко ми не перенеслися. Судячи з обстановки, ми в тій самій хатині, з якої нещодавно виходив Дженард.

- Аліто, все гаразд? – Калеан запитує подумки.