Читати книгу - "Магія крізь час, Мiла Морес"

- Так, - відповідаю йому, хоч сама ще не знаю, що відбувається.

Дженард стоїть за два метри від мене, дивиться вивчаюче, очі зацікавлено блищать. Мені здається, чи він правда роздягає мене очима? Нічого не каже, тільки дивиться. Бачу, як груди часто здіймаються, точно, як і мої. Але це не страх, це нестримний потяг.

- Тепер ти віриш у призначення? – я порушила тишу першою.

Він проковтнув, продовжуючи дивитися на мене, як на свою жертву. Ще й схилив голову набік, точно, як маніяк із фільму жахів. По спині вкотре пробігли мурашки. Відповіді на запитання я не почула. Дженард ступив уперед, а наступної миті я ледь не знепритомніла. Він вп'явся жорстким поцілунком в мої губи. Язик пробрався до рота, обласкав зсередини. Довго, пристрасно, наполегливо. Руки тим часом відірвали мене від підлоги, і я попливла у напрямку вузького ліжка, що стоїть у кутку.

Зрозуміла, розмовляти зі мною він не збирається. Як йому вдається робити все так, ніби це є логічним результатом усіх попередніх подій? Повалив мене на жорстке ліжко, де ледве вистачає місця для одного, розташувався зверху, вже розсовує ноги. Відчуваю, як по черзі з мене зникає одяг. Хоч не рве цього разу, вже легше, доведеться, щоправда, збирати речі по всій хатині, бо звір безцеремонно кидає їх на підлогу. На цей раз і я в боргу не залишилася. Зірвала весь одяг і з нього, вперше побачивши його тіло повністю оголеним. У лежачому положенні мені вдалося розглянути тільки рельєфні плечі, волохаті груди, потужні руки. Інші частини тіла я поки тільки уявляю, але картинка поступово вимальовується. Особливо цікавить те, що впирається мені між ногами.

Боже, та він наче ведмідь, волохатий скрізь! Саме час втекти і довго відпльовуватися, але мені цього не хочеться. У будь-якій іншій ситуації я обурилася б такому поводженню зі мною, але зараз готова злитися з цим звіром, незважаючи на його грубість, мовчазність і велику кількість волосся на тілі.

Він увійшов у мене ривком, разом з цим під нами рипнуло ліжко. На мить здалося, що воно так і розвалиться. Ця підозра посилилася, коли вага чоловічого тіла виявилася цілком на нещасній кушетці. Він сперся на лікті вздовж мого тіла, очі так і не зустрілися з моїми, він ховає їх у будь-чому, аби не зупинятися на моєму обличчі. З його грудей рветься гарчання, я відповідаю несміливими стогонами, відчуваючи, як його великий член розпирає мене зсередини. Я повинна ненавидіти цього чоловіка, але в мені кипить дике бажання, яке тільки посилюється, коли він робить грубі рухи, владно натягує мене на себе, до болю стискає сідниці. Попри все, по тілу розливається кохання. Я вже залежу від цього монстра, я належу йому душею та тілом. Готова зробити все, що він накаже, стерпіти всяку грубість, аби він не позбавляв мене задоволення бути поруч, відчувати його всередині.

- Та-а-ак, - необдумано скрикую, заохочую грубість громили, - та-а-ак.

На його шкірі встають волоски від моїх вигуків, я встигаю помітити все. Спеціально скрикую голосніше, щоб підтвердити, що саме мій голос викликає в ньому такий відгук. Так і є. Звір неусвідомлено визнає у мені свою самку. Він рухається люто, злісно, намагається довести самому собі, що в мені немає нічого особливого, що я – лише тіло, але йому не вдається повірити у власний обман. Чим ближче до фінішу, тим грубіші його рухи. Він кусає мене, стискає соски губами, втовкмачується між стегон до болю глибоко. З моторошним гарчанням він виливається в мені. Величезне тіло притискає мене до кушетки, я відчуваю його серцебиття, важке дихання, запах деревини мене дурманить.

Дженард відкинувся на бік, лежить поряд. Рука по-господарськи тримає мене за талію. Між нашими тілами ні сантиметра відстані, ніби ми – звичайна пара закоханих. Обіймаємося після сексу, не хочемо відриватися один від одного. Він прикрив очі, здається, трохи задрімав. Дихання у нас обох вирівнялося. І я вже почала думати, що все налагоджується, що у нас зав'язуються справжні стосунки, але він розвіяв надію одним словом.

- Провалюй, - прозвучало здавлено, ніби сказано крізь сон.

- Ублюдок, - промовила йому в саме вухо і підвелася з кушетки.

Збираю свої розкидані речі, не магією, а руками, щоразу нахиляюся за черговою ганчіркою, ніби не можу притягнути їх одразу на себе. Я хочу, щоб він дивився на моє оголене тіло, щоб хоча б на мить пошкодував про те, що так зі мною поводиться. Нехай позаздрить сам собі.

Сама не знаю, які почуття мною опановують зараз. Я безперечно задоволена, але в душі панує безлад, ніби хтось розкидав бібліотекою всі книги, які раніше акуратно лежали на полицях. Але замість того, щоб наводити лад, мені хочеться залишити все в такому вигляді. Так, нічого путнього знайти не зможу, зате неозброєним оком видно оновлення. Може мені й не потрібні всі ці книги, може їх давно час викинути? Може, полиці в моїй голові повинні бути порожніми?

За всіма роздумами я припинила спостерігати за Дженардом. Знаю тільки, що він так і залишився лежати на вузькому ліжку. Спостерігав він за мною чи ні – сама не зрозуміла. Мої очі зупинилися на шкіряній куртці, що лежала на підлозі біля вхідних дверей. Я дивилася на неї не менше хвилини, доки не зрозуміла, що саме в ній здалося незвичайним. З кишені виглядає тонка смужка тканини. Ніжно-рожеве шовкове мереживо.

Я підвела голову, перевівши погляд на чоловіка. І, мабуть, уперше цього дня наші очі зустрілися. Все-таки він спостерігав за мною, а я вже думала, заснув. Знову подивилася на куртку, але шовкове мереживо зникло, ніби нічого й не було. Я точно знаю, що бачила там краєчок тієї самої білизни, яка була на мені в першу нашу зустріч. Я чудово її пам'ятаю, хоч і намагалася забути, навіть хотіла викинути всі свої подібні комплекти, аби вони не нагадували мені про те, що сталося. Це безглуздо, тому що простим нагадуванням про той випадок стало для мене кожне дерево, а позбавитися всіх навряд чи я б змогла, навіть якби спробувала.