Читати книгу - "Хибне щастя, Ліана Меко"

Глава 14

Через якийсь час народ почав рухатися у бік танцполу, Льоха, насилу, але все ж потяг і Ліку. Загалом за початковим планом до цього часу мене не мало бути тут, але я залишився. І пішов за ними. Не для того, щоб танцювати, звісно. Я спостерігав. І вичікував.

Я програв спір і заборгував світу нетиповий вчинок і зараз збирався віддати борг. Мені тільки треба було відліпити вже неслабо п'яного Льоху від його супутниці.

Мені довелося досить довго споглядати картину скажених танців п'яного натовпу, що зрідка перемежовувався з тужливими повільними піснями. За півгодини тупого стояння осторонь я не витримав. Діджей якраз увімкнув повільну мелодію, Льоха обліпивши Ліку руками, і притулившись усім своїм нетверезим тілом, став наполегливо її цілувати, не звертаючи уваги на її протест, і я рушив у їхній бік.

- Гей, друже, чи не час тобі піти м-м... вмитися? - Я ляснув друга по плечу, змушуючи того знехотя відліпитися від дівчини. Він підняв на мене абсолютно неадекватний погляд і невдоволено насупився.

- Що таке? - промимрив друг, а Ліка скориставшись моментом, швидко вивільнилася з його обіймів.

- Та ти на ногах ледь стоїш, Льох. Іди відлий, провітрися. - посміхнувся я, і трохи тихіше, зі значенням додав. - А то зіпсуєш собі вечір.

Льоха ікнув, моргнув, і хоч не одразу, але натяк зрозумів. Пробурчав дівчині щось типу «вибач, я зараз», і поплентався у бік туалетів. Ліка обдала мене зневажливим поглядом і відійшла вбік, оглядаючись на всі боки з таким виглядом ніби хотіла непомітно втекти, але я перехопив її за передпліччя, затримуючи.

А потім притяг до себе.

Ліка насторожено відсахнулася і подивилася на мене запитливо, піднявши брову.

- Не можу дозволити нудьгувати дівчині друга, поки він приводить себе до ладу. – пояснив я. - Перед такою відповідальною справою… - Протягнув з усмішкою, утримуючи дівчину у своїх обіймах, і хоч вона не намагалася звільнитися, але виглядала напруженою і дивилася на мене з підозрілістю. - Він так довго чекав. Буде дуже сумно, якщо ти раптово зникнеш і розіб'єш усі його надії. - З серйозним виглядом додав я.

Ліка спочатку примружилася, дивлячись на мене з недовірою, а потім хмикнула.

- Я не збиралася зникати. - пирхнула дівчина, і помітно розслабилася в моїх руках, чи то знову одягаючи маску самовпевненості, чи то вирішивши, що я для неї - не загроза.

- Справді? А схоже було, що ти замишляєш втечу. – криво всміхнувся я.

Ліка посміхнулася, манерно потиснувши плічком, і наблизилася впритул, поклавши руки на мої плечі, і дозволивши нарешті захопити себе в танець.

- Тобі здалося. - Простягла, невинно блимнувши очима. - Я й сама з нетерпінням чекаю ночі... Прямо-таки дочекатися не можу. – заспівала з придихом, наблизивши своє обличчя до мого, і сильніше притискаючись своїми грудьми до моїх, змушуючи моє дихання вкотре збитися.

- Що ж… тоді я спокійний. - відповів я з усмішкою, намагаючись напустити на себе звичний незворушний вигляд, але виходило з рук геть погано: голос зазвучав якимсь чужим, з викриваючою мій справжній стан хрипотою, і усмішка, напевно вийшла неприродна, ніби мене контузило. Очі, ніби приклеєні, дивилися на її рот, а вся увага зосередилася на точці, де наші тіла стикалися.

Я хотів сказати щось таке уїдливе, хай навіть дурне, але мозок ніби паралізувало, огорнуло густим туманом, відключаючи когнітивні функції та орієнтацію в часі та просторі.

Її губи здавались такими м'якими й вабливими, і були так близько, що не уявляти, не питатися, що я відчую, якщо нахилюся ще трохи і поцілую її, було неможливим. Мій мозок все малював і малював можливі сценарії цього поцілунку, і мені важко давалося ігнорувати зростаючий вузол у моєму животі, так, що спроби стримувати себе напевно перетворилися на гримасу, що видавала мене з головою.

- Виглядаєш так, наче тобі боляче. - Дивлячись у мої очі прямим, нечитаним поглядом, помітила Ліка, плавно погойдуючись у моїх руках.

- Ти стала мені на ногу. – пробурчав я на своє виправдання перше, що спало на думку, насилу ковтаючи сухе горло.

Ліка широко посміхнулася і подалася ближче, наблизивши губи до вуха.

- Шкода, що я не відчула. А то придавила б сильніше. Бажано до перелому. Відкритого. - проворкувала і відсторонилася, дивлячись на мене з милою усмішкою і невинним виразом обличчя.

Її посмішка не в'язалася зі словами, млосний погляд суперечив тій ненависті, в якій вона намагалася мене переконати.

І те, як довірливо і спокійно вона притискалася до моїх грудей ... Вона ніби не відчувала неприязні до мене. Вона поводилася так, ніби… я міг їй… подобатися?

Голова, ніби під опіатами, відмовлялася розуміти, аналізувати, робити якісь висновки, але ця думка хльоснула по свідомості, змушуючи серце зробити небезпечний кульбіт. Примушуючи подивитись дівчину по-новому. По іншому. Вперше побачити її з іншого боку, з іншим інтересом.

Акуратні, чуттєві м'яко окреслені губи, виразні вилиці, розкосі вузько посаджені очі, що поєднали зелений та карі відтінки. Довге чорне волосся. Тендітна фігурка з спокусливими вигинами в необхідних місцях. Але головне — цей погляд. Живий, багатослівний, змушуючий кров чи то закипати, чи то ошаленіло мчати по венах. Хвилюючий, нескінченно привабливий.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍