Читати книгу - "Спокута"

вода, і роззявила рота. Брайоні подала їй рушник. Минуло кілька секунд, і нарешті Лола вдала, що до неї ледь повертається дар слова. Вона трохи кривлялася, але все одно це було чудово, а стишений голос звучав хрипко.

— І він думає про це повсякчас?

Брайоні кивнула й відвернулася, вдаючи, що переживає трагедію. Вирішила повчитися в кузини більшої виразності, й тепер прийшла Лолина черга обійняти Брайоні за плечі, втішаючи.

— Яке жахіття! Цей чоловік — маніяк.

Маніяк. Слово було влучне і мало вагу медичного діагнозу. Всі ці роки Брайоні була знайома з Роббі — й ось ким він виявився. Коли вона була маленька, він носив її на спині та граючись вдавав звіра. Вона стільки разів була з ним наодинці біля ставка, де одного літа він учив її триматися на воді та плавати. А зараз його внутрішня суть отримала назву, і Брайоні відчула певну втіху, хоча таємничий епізод біля фонтана ще ускладнився. Вона вже вирішила не переповідати цю історію, підозрюючи, що пояснення просте й тому краще не виявляти свого невігластва.

— Що робитиме твоя сестра?

— Просто не знаю.

Брайоні не згадала й того, що боїться ще раз перестрітися з Сесилією.

— Знаєш, першого ж вечора, щойно ми приїхали, я вирішила, що він чудовисько: він так кричав на близнюків біля басейну!

Брайоні спробувала згадати такі моменти, в яких виявлялися симптоми манії. Вона сказала:

— Він завжди прикидався досить милим. Стільки років нас обманював.

Зміна теми вдало спрацювала: шкіра довкруж Лолиних очей, донедавна запалено-червона від плачу, знову поблідла та вкрилася веснянками. Лола взяла Брайоні за руку.

— Думаю, треба повідомити про нього у поліцію.

Сільський констебль був добрим дядьком з навощеними вусами, а його дружина тримала курей і розвозила на велосипеді свіжі яйця. Розповісти йому про листа і про це слово, навіть промовляючи непристойність задом наперед, було немислимо. Брайоні хотіла забрати руку, проте Лола стиснула їй долоню ще міцніше, здається, читаючи думки молодшої дівчинки.

— Та нам просто треба показати там листа.

— Вона може на це не погодитися.

— Певна, що погодиться. Маніяки здатні напасти на кого хоч.

Лола раптом замислилася — здавалося, хотіла розповісти кузині якусь новину. Але натомість схопилася, узяла гребінець Брайоні та стала перед дзеркалом, енергійно розчісуючи волосся. Ледве вона скінчила, як почувся заклик від місіс Талліс на вечерю. Лола одразу стала сваркою, і Брайоні припустила, що ці швидкі зміни настрою викликані в неї нещодавнім розпачем.

— Безнадійно. Я зовсім не готова,— мовила Лола, знову мало не розплакавшись.— Ще й обличчя до ладу не привела.

— Я спущуся,— заспокоїла її Брайоні.— Скажу, що ти будеш за якийсь час.

Але Лола вже йшла до своєї кімнати і, здається, не чула.

Причепуривши коси, Брайоні стала перед дзеркалом, роздивляючись своє обличчя: цікаво, що треба зробити, щоб його «привести до ладу», хоча ясно усвідомлювала, що одного чудового дня це питання стане для неї важливим. Ще одна вимога часу. Принаймні у неї немає веснянок, щоб їх приховувати чи виводити кремом, і це, безперечно, заощаджує час. Дуже давно, у десятирічному віці, вона вирішила, що губна помада надає їй блазнівського вигляду. Це уявлення треба переглянути. Але не зараз, коли треба обміркувати ще стільки питань. Вона стояла біля столу й неуважно крутила чорнильну ручку. Писати оповідання було безнадійною, жалюгідною авантюрою, коли її саму докорінно перетворюють такі потужні й хаотичні сили, і їй здавалося, що події цього дня здатні глибоко все змінити. «Була собі одна стара леді, яка проковтнула муху». Вона запитувала себе, чи не зробила страшну помилку, довірившись кузині: навряд чи Сесилії буде приємно, коли Лола в захваті хизуватиметься своєю обізнаністю щодо записки Роббі. І як можна спуститися й опинитися за одним столом з маніяком? Якщо поліція його заарештує, її, Брайоні, можуть викликати до суду свідком, і там вона змушена буде вимовити це слово вголос як доказ.

З неохотою вона вийшла з кімнати й пробралася вздовж похмурих панелей коридору до східців, де зупинилася, дослухаючись. У вітальні досі звучали голоси: вона розрізнила материн і містера Маршалла, а потім — як перемовляються близнюки. Там нема ні Сесилії, ні маніяка. Брайоні відчула, як мимоволі серце в неї починає калатати частіше. Її життя втратило простоту. Лише три дні тому вона завершила «Випробовування Арабелли» і чекала на своїх кузенів. Їй хотілося, щоб усе стало інакше — й ось воно: стало не просто погано, а ще гірше. Вона знову зупинилася на першому сходовому майданчику, щоб продумати план. Вона триматиметься подалі від грайливо-вередливої кокетки-кузини, навіть поглядом з нею не стрінеться: Брайоні не могла дозволити собі бути втягнутою в змову, їй не хотілося викликати катастрофічний вибух у двоюрідної сестри. І до Сесилії, яку потрібно захищати, Брайоні теж не сміє наблизитися. В цілях безпеки їй, вочевидь, слід уникати Роббі. Від матері, такої колотливої та зманіженої, користі не буде. В її присутності неможливо мислити. Лишаються близнюки, слід звернутися до них — вони її опора. Брайоні буде поруч і пильнуватиме за ними. Ці вечері влітку починаються так пізно — уже десята година,— і хлопці втомилися. Що ж, тоді їй доведеться бути привітною з містером Маршаллом і розпитувати його про солодощі — хто б гадав, що він їх виробляє. Це боягузький план, але кращого вона не могла вигадати. Подаватимуть вечерю — навряд чи зараз слушно викликати з села поліційного констебля Вокінза.

Дівчинка далі спускалася по сходах. Їй слід було порадити Лолі перевдягтися, щоб сховати подряпину на руці. Але якщо нагадати їй про це, вона точно розплачеться. Але все одно, мабуть, не вийде відрадити її від сукні, в якій дуже важко пересуватися. Жага досягти зрілих літ передбачає й не такі перешкоди. Брайоні й сама це відчувала. Ні, у неї не було подряпин, проте вона відчувала відповідальність за кузину та взагалі за все, що станеться. Коли удома був батько, всі займали певно визначені місця. Він нічого не організовував, не обходив будинок, роздаючи накази,— він рідко казав комусь, що треба робити, а насправді майже весь час просиджував у бібліотеці. Але в його присутності був лад, хоча нікого не позбавляли свободи. Гора з пліч звалювалася. Коли він був удома, уже не мало значення, що мати ретирувалася до спальні — було досить, що внизу сидить батько з книгою на колінах. Коли він займав своє місце за обіднім столом — спокійний, привітний, абсолютно впевнений у собі,—