Читати книжки он-лайн » Любовні романи 💘💔💏 » (не) згоріти вщент, Мелорі Бронд

Читати книгу - "(не) згоріти вщент, Мелорі Бронд"

141
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 32 33 34 ... 86
Перейти на сторінку:

— Добре, як скажеш.

— Бувай Алексе, - поцілувавши його, я швидко вийшла.

Всі пари з студентами пройшли досить швидко, я дописала журнал, взяла свої речі і вийшла. На вулиці було холодно і сиро. Вже завтра перший день зими. Я щільніше загорнулася в шарф з пальтом і пішла до зупинки.

Весь день з голови не виходив Алекс. Пройшло тільки кілька годин, а я вже сумую за ним. Як тільки Віталіні виповниться вісімнадцять, я більше не буду приховувати наші відносини. Хочу, щоб щодня ми разом їхали з університету. Ходили відкрито в кіно, магазини, прогулювалися парком за руки...

— Мел, - гукнув Алекс.

Я так замислилася, що не побачила, як його машина вже стояла неподалік стоянки.

— Алексе, ти що тут робиш?

— Забираю свою кохану дівчину з роботи. І так буде щодня, я не хочу щоб ти тряслася в маршрутках.

— Дякую, але це лишнє. Їхати не далеко,  і я вже звикла за три місяці, а ще нас може хтось побачити з колег або студентів.

Вилиці Алекса напружилися, але нічого не сказавши, відкрив двері для мене. Я оглянулася по сторонам і сіла в машину. Це все настільки безглуздо, - думала я.

Сьогодні тільки перший день наших відносин, а я не можу відкрито порадіти, боячись бути пійманою на гарячому.

— Мел, ти мене слухаєш?

— Вибач, я не почула. Що ти запитував?

— Як пройшов твій день? Ти якась розгублена сьогодні.

— Все як завжди, багато роботи. Я працюю з двома факультетами щодня і це сильно вимотує.

— А ти чим займався цілий день?

— З батьком посварився, із за його коханки, яка віднедавна живе з нами.

— Чому? Це тому, що ти залишився в мене.

— Вибач, Мел, але я не маю бажання зараз розмовляти про них.

— Як знаєш.

Я відвернулася до вікна і розглядала вулички. Мене дратувала Алексова поведінка, чому він закривається від мене. Як нам тоді, пізнати один одного.

— Під’їхавши до будинку, я взяла сумку і відчинила двері.

— Дякую, Алексе.

— Мелані, почекай! Скажи коли ми зможемо побачитися?  - запитав, взявши мене за руку, - додому тебе підвозити не можна, а пари не рахуються.

— Алексе, саме про це я і говорила вчора, на дії завжди важче ніж на словах.

— Пробач, я не хочу, щоб між нами виникло непорозуміння, в перший ж день.

Алекс ніжно провів рукою по моєму обличчю.

— Для мене це все також важко. Інакше я не можу, до того часу поки Віталіні не виповниться вісімнадцять. Зустрічатися ми зможемо з тобою тільки на вихідних, в суботу або неділю. Тому, ще раз спитаю, чи готовий ти, до таких відносин?

— Вибач, мене егоїста, так я згідний, тільки б ти була зімною.

 Він нахилившись ніжно поцілував мене. Від його дотиків, все тіло солодко занило. Мої руки пестили його шовковисте волосся, пропускаючи крізь пальці. Алекс поглибив поцілунок, жорсткіше зминаючи мої губи. Ми не могли ніяк насититися один одним.

— Алексе, мені пора. Сестра вже мабуть повернулася.

— Мелані мало не забув, це тобі, - відкривши задні двері, він простягнув мені великий букет білих троянд.

— Я не знав, які твої улюблені, тому взяв білі, вони як ти, ніжні і світлі.

— Дякую, Алексе, - я взяла букет і вдихнула ніжний аромат квітів.

— Я кохаю тебе, Мел, і в нас все вийде ось побачиш.

— І я тебе кохаю, Алексе - обнявши, швидко поцілувала в щічку і пішла щаслива до під'їзду.

— До завтра, Мел.

Зайшовши до квартири, я пройшла на кухню, щоб покласти квіти в вазу.

— Меланія Олександрівна, хто вам такі шикарні букети дарує? Невже вдячні студенти? - зайшовши до кухні, спитала посміхаючись Віталіна.

— Ну...

Протягнула я, про Алекса  поки, що не хотілося розповідати.

— Скажем так, таємний шанувальник.

— Прям таки, таємний? - підморгнула мені Віталіна.

— Як твої справи з навчанням? Як презентація? - спитала я, швидко перевівши тему в інше русло.

— Яка презентація? 

Я здивовано підняла брову, пильно поглянувши на неї.

—  А, так я забула, все добре, ми на відміно захистили з Риткою.

— Рада, що ви так старанно попрацювали вдвох.

— Мел, мий руки і до столу, я приготувала нам вечерю.

— Ти що..., мені не почулося? Вечерю!?

— А ти, що думаєш, що я зовсім нічого не вмію?  Інтернет мені допоміг з приготуванням. Я запекла нам лазанью.

— О, звучить смачно, мені вже не терпиться спробувати твій шедевр.

Вимивши руки, я сіла до столу де на мене вже чекала вечеря.

1 ... 32 33 34 ... 86
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «(не) згоріти вщент, Мелорі Бронд», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "(не) згоріти вщент, Мелорі Бронд"