Читати книгу - "Дорога, Лариса Бондарчук"

147
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 32 33 34 ... 38
Перейти на сторінку:

- Азоріє, чекай, - кинувся дракон до дівчини, схопив в обійми й припав до її вуст.

Ох, я-то звичайно, бачив, як цілуються люди на малюнках і старшокласники зі старшокласницями по кутках у школі. Але отак щоб дорослі люди, просто переді мною, з жагою й пристрастю – то ніколи. Я зрозумів, що треба, мабуть, відвернутися, але ще трохи помилувався закоханими. Вони насолоджувалися одне одним і нічого навколо не бачили й не чули.

Я відвернувся. Ну, добре, добре, майже відвернувся! Трошки підглядав, краєчком ока. Але потім уже й не краєчком! Бо на моїх очах відбувалося диво!

Стан Азорії раптом почав змінюватися! Бертліз випустив її з рук і теж зачудовано дивився на те, як сорочка на спині дівчини раптом проривається в кількох місцях і звідти розпрямляються яскраві барвисті крила!

Ох! Це в Азорії був не горб?! Виявляється, там були приховані до пори до часу крила! І кохання змінило дівчину, вона отримала здатність літати!

- Азоріє, я кохаю тебе! – промовив щасливий дракон Бертліз.

- І я кохаю тебе, Бертлізе, - прошепотіла розчервоніла від поцілунку і таких дивних змін дівчина.

- Ти самовіла! – замилувався дракон. – Але мені все одно, хто ти, бо я кохаю тебе будь-яку! – він обняв дівчину знову, і спитав, дивлячись закоханим поглядом. – Азоріє, ти станеш мою дружиною?

Дівчина зашарілася і кивнула:

- Так, мій драконе. І то лише тому, що я не можу без тебе жити!

Закохані розсміялись і знову почали цілуватися. А я пішов до хатинки збирати речі, якими ми з драконом за цей час обросли (травами, камінцями, грибами і ягодами) бо зрозумів, що цілуватимуться вони ще довго, а речі самі себе не складуть.

Під вечір Бертліз перетворився на дракона і ми з Азорією, сидячи верхи на його широкій спині, летіли до столиці Міреї. Адже під впливом магії кохання сталося ще одне диво: дракон Бертліз повністю очистився від прокляття, міг літати довго й далеко, і в нього не паморочилося в голові, і він не падав, а навпаки, міг піднятися так високо, як тільки йому хотілося. Гм. Що не кажіть, а кохання – це велика сила!

І заручинову хустку він Азорії подарував. Отакі-то справи.

1 ... 32 33 34 ... 38
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дорога, Лариса Бондарчук», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Дорога, Лариса Бондарчук"