Читати книгу - "Барсику, де мій заєць?, Тіна Вітовт"

15.2

Увесь ранок пройшов у відчутній напрузі між нами. Кидали очікуючі погляди один на одного, розмовляли суто на побутові питання, перекидалися нічого не значущими фразами, і чекали щоб хтось першим розпочав задавати питання та відповіді, котрі цікавили обох. Та ніхто не починав прямо говорити про завершену без відповідей вчорашню розмову.

Можливо якби Ліза спитала прямо, а не зацікавлено мене буравила своїми величезними темними очима, було б набагато простіше все пояснити. Але дівчина вирішила надати повну владу над склавшимся перебігом обставин у мої руки.

У її очах так і читалося - ти розпочав цю гру, ти і продовжуй, а я зачекаю і поспостерігаю, що ж буде далі. Все ж таки хитра як лисиця, підводить мене поступово до того вирішення питання, яке цікавить.

От знову починаю порівнювати з попереднім захопленням, але дівчата, хоча і мають деяку невловиму схожість, цілком різні. Звичайно порівнював і не так прямо як робив це раніше, та з іншими дівчатами, що крутилися навколо мене.

Чому крутилися, я звичайно знав, не маленький, і прекрасно розумів, про справжні почуття там не йшлося, а так один тільки холодний розрахунок. Знаю що багато хто куплявся на мій статус завидного жениха, як же це мене дратувало, та поробити з цим нічого не міг. Інформація загальнодоступна, нічого не вдієш, мусив бути на висоті завжди, щоб виправдати батьків статус та, звичайно ж батьківські очікування, від обдарованого чада.

Сам же і був заручником свого добробуту та перспективного життя. Чому ж маю засуджувати прагнення інших до успіху. Всім хочеться забезпечене та перспективне майбутнє. А як його отримати швидким способом без довгого торування та важкої праці, якщо хочеться все і відразу? Можна скористатися легкими шляхами, і один з них використати для цього когось, за моїх обставин вирішили використати мене.

Як не гірко це признавати, та я був для цих красунь не більше ніж засіб досягнення поставленої мети. Що добряче било по моїй самооцінці, та підганяло бути кращим з кращих. Щоб звернули увагу на мене, мої досягнення, захоплювалися мною як особистістю, а не моїми перспективами.

Напевно якби у мене не закрутилася голова через одну дівчину-лисичку, я б у недавньому майбутньому і обрав котрусь з тих шанувальниць, звичайно також керуючись суто холодним розумом. Таке часто трапляється у вищих колах, і ніхто таких рішень не засуджує, а навпаки тільки підтримує.

Та одного разу спробувавши, як п'янить пристрасть та іде кругом голова від тільки одного погляду на об'єкт своєї пристрасті та бажання, не зміг вже погоджуватися на відсутність хоча б якихось почуттів. Кому потрібно сіре існування, коли відоме життя у всіх барвах та відтінках. Навіть якщо я тільки і встих легко доторкнутися до того барвистого життя, та не встиг на повну відчути його принад і переваг. Але все ж таки відмовлятися від такої можливості не збирався.

І хто б міг подумати, що я віднайду їх у глухому лісі, куди втік від проблем, що насипалися на мене, останнім часом, як із рогу достатку. Якщо чесно і сумнівався, що зможу відчути щось настільки сильне та прекрасне, думав буде так собі, легкий відгомін попередніх почуттів, не більше.

Зараз надзвичайно задоволений, що знову ж таки помилився у своїх судженнях про життя. Не такий я і мудрий, як вважав раніше. Занадто вже був самовпевнений, вирішив що найрозумніший.

Із моєї задуми вивів спокійний голос Лізи, що муркотінням розливався на кухні. Вона підспівувала одній популярній пісні, що лилася з програвача. Зі зв'язком тут кепсько, все ж таки далеко від цивілізації, але носіїв із записаними піснями та фільмами у мене вистачало.

- Ти гарно співаєш, - з посмішкою невтримався щоб не похвалити, тому що і справді гарно.

Дівчина спочатку нерозуміюче кліпнула очима, видно також була у задумі, і підспівувала несвідомо. А потім зашарілася від розуміння, що відбулося, і це виглядало доволі мило, та опустила очі прикрасивши нижню губу, а от цей рух мене наштовхнув на зовсім не пристойні думки.

От же ж, а думав що тримаю себе в руках, та все у мене під контролем. Наївний. Як вона легко мене може вивести на прояв емоцій. Простим рухом, навіть особливо не напружуючись, та більше ніж впевнений, навіть не замислюючись над тим що вона робить зі мною цими своїми мимовільними, простими рухами.

От і стою, як бовдур тепер перед нею. Витріщаюся на її спокусливі губи, маючи в думках лише одне бажання - накинутися на них, як спраглому в пустелі до колодязя із джерельною водою, і пити не зупиняючись.

І хто тут славився холодним розумом та вміннями завжди мислити раціонально? Колись був таким я, але вже точно той розважливий Барс пропав, попавши у сіті однієї спокусливої кішечки.

- То ми розпочнемо сьогодні тренування, чи я ще не готова? - тихо спитала Ліза.

- А... Так розпочнемо... - говорив і невпізнавав свій голос, від хрипоти він здавався нижчим ніж зазвичай, прокашлявся, щоб позбутися марення, та продовжив, - але від тебе необхідна цілковита довіра та послух мені...

- Тобто... - злякано підняла на мене очі, - я що маю бути слухняною лялькою у твоїх руках?

От не такого роду розуміння очікував від неї.

- Ні, ти ніяка не лялька і ніколи такою не будеш, - поспішив виправити ситуацію, доки вона ще чого не придумала у своїй прекрасній голівці, - твоя довіра і послух мають стосуватися лише навчання, таким чином ми швидше зрозуміємо які нові здібності у нас відкрилися.

- Тобто у нас? У тебе що також...

- Так, ти все правильно зрозуміла, у мене також з'явилися нові здібності...

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍