Читати книгу - "Лисичка , Тіна Вітовт"

Глава 26

Їхали додому в тиші та напрузі. Було враження, що Дан розтрощить кермо, настільки сильно він його стискав. Швидкість була непомірно висока. Про милуванням краєвидами за вікном і мови не було, тут аби цілими додому потрапити.

Я втиснулася в сидіння та вела себе як мишка тихенько, не хотілося так безглуздо позбутися життя. У мене ще багато мрій та цілей котрі я маю намір досягнути.

Слава всім святим, ми приїхали без пригод. Мотор уже хвилин десять мовчить, і ніхто з нас не наважився порушити цю тишу. Сидимо нерухомо, дивлячись перед собою. Важко дихати від напруги яка повисла у повітрі, наче хто підпалив простір між нами.

- Я готовий тебе вислухати, - спокійний крижаний голос заморожує мене зсередини, а він вже взяв себе в руки, здається доволі спокійним.

- Що ти хочеш почути? - ай справді, що? Якщо я сама не до кінця можу зрозуміти, що сталося зі мною та Яром, тай продовження сумбурно вийшло. Як же я хочу в ліжечко і відпочити...

- Якого... милого... цей барс в тебе вцепився? - не такий він і холодний, он як пихтить.

- В нього нормально і потрібно було спитати, а не махати лапами та дряпатися і кусатися, глянь на себе, складається враження, що тебе не один кіт дряпав, - обурено пробурчала.

А звідки мені відомо чого Яр вцепився "пазурями" в мене, і не хотів відпускати, так ще з Даном у бійку вліз. Відчуваю з ним розмова, також буде не з легких.

- Заживе, за пару днів і сліду не буде, - ага, натякає на швидку регенерацію, стоп, щось не сходиться.

- Якщо швидко все заживає, то чому одна з учасниць колективу через травму відмовилася танцювати?

- Тебе зараз це питання найбільше цікавить?

Я його збила з пантелику своїми діями, не чекав, що тему зміню, та все ж відповів, з тяжким видихом, може й злість свою трохи зменшить.

- А ти впевнена, що через травму? Можливо це просто відмовка, а причина серйозніша ніж хочуть показати? На нас заживає "як на собаці".

- Я щось про такий варіант не думала...

- Взагалі то, у нас проблеми, якщо забула, - дратується моїй задумі, - ти мені не відповіла.

- Тому що, немає що відповідати. Сама в шоці, від справ які ми начудили.

- Ти в нього... закохалася? З ним хочеш бути? Тому мене постійно динамиш?

Опа, а це що за новини? В мене очі ледь з орбіт не вилізли.

- Геть здурів від ревнощів? Чи що ти там собі придумав. Я не твоя власність. І про які ще почуття ти вигадуєш?

- Чому ти не можеш припустити, що я до тебе щось відчуваю? Можливо я з глузду сходжу від ревнощів... - прозвучало жалібно якось.

І напруга між нами, здається вже не такою явною. Розмова потекла більш спокійним руслом, я б сказала втомленим.

- Ох... ти сам сказав, що ніякого кохання між нами нема, то чому я повинна себе обманювати?

Очі так і норовлять закритися, як же я втомилася, навіть не представляла, що заданий режим, так втомить мене. Мій ресурс фізичної витривалості походу втікає нанівець.

- Не спи! Я тут розібратися намагаюсь, а тобі таке враження що всеодно!

- Не кричи. Я втомилася, і нічого не можу вдіяти, - позіхаю і тру очі, - я зараз просто засну тут на місці.

- Та щоб ......

Він там що? Лається? Цікавий лексикон, ніколи не чула, треба запам'ятати на майбутнє. А очі вже не відкриваються, хоч і чую все.

- Скільки ти сил вклала, щоб нас втихомирити?

Це він мене питає? А хто знає? Багато напевне, дивлячись на те, що зі мною відбувається. Про відкати та виснаження я благополучно забула, ай-ай-ай, а ще скільки вчилася та тренувалася...

Виходить, усе в одне вухо влетіло, погуляло десь в голові, а потім вилетіло. Пожинаю тепер плоди своєї неуважності. Дан ще там щось говорить, лається, але для мене це вже фон, білий шум, я уже сплю... Ще б у ліжечко хто заніс...

Дан

Вона спить! І це під час з'ясування стосунків, це взагалі нормально? Мене тут емоції роздирають з середини, а зовні намагаюся триматися холодно та розважливо, а вона собі прилягла і заснула. Щей муркотить уві сні.

Цим вчинком, вкотре за день ввела мене у ступор. Точно знущається. Чи може щось знає, та мститься таким чином.

Та ні, звідки їй знати, я був максимально обережним, щоб комар носа не підточив, хіба що... Ні, сумніваюся, що барс пішов таким шляхом щоб завоювати її увагу. Нічого він їй не сказав. Таке враження, що він не вкурсі ким я з Міланою приходимося один одному. Чомусь він нас прийняв за родичів.

Так моя дівчинка, що з тобою? Просканував її магічний резерв, сили близькі до мінімуму. Що я хотів? Вона не помірно багато виклала сил на полігоні. Впринципі по іншому нас не розійняла б... У своїх діях вона була чудова, очі горіли вогнем... Ух, гаряча дівчинка.

Взяв свою приємну ношу на руки, яка вона легенька, та поніс. Незнаю чому, поклав у своєму ліжку, сам привів себе до ладу та вмостився поруч. І обнявши її поринув у цілющий сон. Відпочити мені також потрібно, добряче ми пошарпались.

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍