Читати книгу - "Дата Туташхіа, Мзечабук (Чабуа) Іраклійович Аміреджібі"

і, скоряючись лише своїй інтуїції, викреслив із свого списку ті злочини, вчинення яких моє відчуття не могло пов’язати з Мушні Зарандіа, котрий заміняв мені Дату Туташхіа. Прочитавши після цього свій список, я був вражений, бо виявив, що симпатизую Даті Туташхіа, тобто співчуваю кримінальному злочинцеві, який багато років завдавав стільки неприємностей нашому відомству, а отже, і мені самому. Так чи так, метод методом, а переді мною лежав список злочинів абрага Туташхіа, які в цьому досліді я мав узяти за основу для дальшого дослідження. Я кажу «в цьому досліді», оскільки той самий метод включає в себе й інший дослід, якого не можна забувати: я мав зважати і на негативні риси особистості Мушні Зарандіа і діяти відповідно до них. Та поки що ми займемося змістом першого досліду.

Нагадаю: своєрідність методу полягає в тому, що риси знайомого ми передбачаємо в незнайомому. Бо ж умовний список злочинів Туташхіа теж було одержано в такий спосіб. Потім треба було знайти відповідь на запитання про якість дії. Поясню це: в паризький період моєї молодості я приятелював з одним східним аристократом. Він був народжений від морганатичного шлюбу. Його мати танцювала й співала в нічних кабаре Парижа. Батько був наслідником престолу. Принц любив літературу і мистецтво й вельми своєрідно міркував про нього, суворо й пристрасно відмежовуючи артистизм від посередності. Коли йшлося про оповідання чи роман, він називав його або писаниною, або твором. Коли він зупинявся перед полотном чи статуєю, то вони були для нього або виробом, або витвором. А як бачив танцівницю, то казав: «Ця стрибає» або «Вона літає». Перше він вважав за наслідок навчання, звички, професіонального зубріння. Друге — плодом катарсису. Відповідно літераторів, артистів, художників він поділяв на дві групи: плебеїв і аристократів. Але і всіх інших людей він сприймав так само. Він не надавав ніякого значення походженню й генеалогії і зараховував кожного до тієї чи іншої групи залежно від його ставлення до своєї справи, ремесла, заняття. Для нього аристократом був лише той, хто своєю щоденною роботою займався діяльно й натхненно, як творець.

Звичайно, точка зору мого принца була надто радикальна, але я знаходив у ній чимало від істини. Я мав сотні підлеглих, але перед найпунктуальнішими, найстараннішими, найсправнішими я віддавав перевагу тим, хто мав уяву, фантазію, був палко захоплений своєю посадою і, можливо, навіть свавільний. Від таких можна чекати й провалу справи, але їхні дії завжди прекрасні і обіцяють у майбутньому успіх. Так, так, майбутнє за ними, оскільки ці люди збагачують людський досвід, утверджують професіоналізм, перетворюють свою службу на служіння, позначене вільною творчістю.

Використовуючи класифікацію східного принца, скажу, що до одержання завдання Мушні Зарандіа був чиновником, а від тієї хвилини, як до його рук потрапляла нова справа, він перетворювався на артиста, якому доступне натхнення. Він мав тонку інтуїцію, і в справі, яку розслідував, не лишалося «хвостів» або повністю не вивчених, не висвітлених закамарків. Сім афінських мудреців не могли б нічого додати до тієї справи, якою займався Зарандіа. А якщо під час слідства він помічав у свого підслідного хоч одну позитивну рису, то впадав у запеклу суперечність із самим собою: він починав пояснювати судді, присяжним, прокуророві, адвокату, в який спосіб можна винести мінімальний вирок, і ревно захищав міркування, протилежні своїм висновкам. Йому притаманна була ще одна риса, і її я теж вважаю ознакою артистизму: він ненавидів однорідну роботу, і якщо все ж змушений був братися за неї, то ніколи не використовував при тому відомих уже методів і шляхів. Така була якість дій Мушні Зарандіа, і цілком відповідала цьому і якість дій, притаманна злочинам Дати Туташхіа.

Отак я дістав відповідь на запитання — «як діє» Дата Туташхіа, і залишалося знайти причину дій або відповідь на запитання «що спонукає їх?». Наведу аналогію: всі добувають гроші, але для чого кожен? Одних спонукає до цього необхідність знайти засоби для існування. Других — пристрасть до нагромадження. Треті захоплені добуванням грошей з допомогою тих-таки грошей, тобто захоплені капіталом. Отак і служба. Служать, тому що не мають іншого джерела існування. До революції траплялися люди, досить багаті, але вони все ж таки служили, бо в службі вбачали можливість зблизитися з людьми; частенько в таких випадках служба була ареною філантропічної діяльності, і тому вони служили. Були й такі, котрі служили з почуття відданості престолу й вітчизні і не гналися за жалуванням, але для більшості людей служба все-таки була засобом до того, щоб вибитися з-поміж собі подібних, ареною кар’єристських інтересів. Подібна мета часто породжується марнославством, прагненням до влади, до великого збагачення й іншими ницими людськими властивостями. Проте зауважу, що служба заради кар’єри, заради просування вгору здається мені позитивною ознакою характеру, якщо все це не досягається забороненими прийомами й нечистими способами.

З’ясуванням причин дій Мушні Зарандіа уже в перші місяці його служби зайнялися відповідні члени Кавказької жандармерії. Минуло кілька років, але виразної думки так і не було висловлено, бо особистість Зарандіа ніяк не вкладалася у відомі рамки. Усе в ньому було незрозуміле. Скажімо, він досить своєрідно ставився до винагороди за свою працю і просування по службі. Був випадок, коли ми перевели його з однієї посади на іншу, нижчу, бо Зарандіа був потрібен саме на тому місці. Платня зменшилась, але від нього жодного слова не почули ні про пониження, ні про зменшення платні. У другому випадку друзі Зарандіа хотіли перевести його на посаду заступника управляючого якимсь податковим відомством. Він не виявив жодного почуття вдячності чи радості, хоч і посада була висока, і платня втричі більша, не кажучи вже про інші доходи, можливі на такому місці. Згодом я переконався, що ні прагнення до просування по службі, ні бажання збільшити свій достаток не були причиною дій Зарандіа. Було б також помилкою приписувати вірнопідданським почуттям і великодержавним переконанням ту щирість, сумлінність і чесність, які Зарандіа — родом грузин, походженням селянин — виявляв у своїй діяльності. Він був далекий від таких почуттів і переконань. До того ж цей чоловік не справляв враження ідеаліста, але й не належав до тих недалеких суб’єктів, яким з дитячих років прищеплюють покірність, слухняність і сліпе, неосмислене почуття обов’язку. Одним словом, Зарандіа був лабіринтом, вихід з якого міг знайти або випадок, або час.

Настав день, коли випадок підтвердив мій здогад, гіпотезу перетворив на факт, і це було наслідком однієї розшукної операції, яка була задумана так вдало, що її можна вважати витвором Зарандіа,