Читати книгу - "Суперечка на кохання. Отримати доньку тренера, Ася Сергєєва"

Мишко

Зустрічаюся з Назаром і Арсом на парковці. Вчора бачилися, але вони знову запитують, як просуваються мої справи з Аліною. Таке собі поки, вголос не кажу. Я вже зрозумів, що вона не наважується через татуся-тренера. Напевно, він береже свою донечку, навіть на вихідних змушує вдома сидіти. Мені туди суватися не можна, а виманити не вийшло. Так і просиділа дівчинка вдома. Ну нічого, надолужу ще. Друге побачення ось-ось станеться.

- Писала, що чекає, коли я приїду на тренування. Не терпиться їй зі мною зустрітися, - друзям таке кажу.

- А тренеру вона не розповість? - запитує Арс.

- Якби хотіла, то вже б здала. Знає ж батька, недурна дівчинка.

- Міхо, ну ти швидкий, - Назар мене штовхає в плече. - І хитрий який! Я ще думаю, чого ти на суперечку легко погодився. Заздалегідь знав, що Аліна за тобою побіжить? Адже знав?

- Цікаво, а чому їй за мною не бігти? У неї все одно немає інших варіантів. І тут я такий підкотив. Романтичні слівця використовував, зачарував, розтопив крижинку-Омарову. Ось, несу їй десерт, який сподобався в піцерії, - показую на пакет.

Друзі регочуть, коли ми потрапляємо до клубу. Вони хоча б не зазіхали на моє місце воротаря. Іншим буде набагато прикріше, що Дарський взяв і залишив їх з носом.

Е-е-е... що за дідько?

Звідки цей перець взявся?!

Сповільнюю кроки, придивляючись до хлопця, що нависає над стійкою адміністратора. Тільки я там можу нависати. І чому Аліна його геть не жене? Забирає у нього окуляри. Ще й спільні мають справи?

- Міхо, здається, твою перемогу крадуть, - ззаду підказує Арс.

- Він точно не з наших. Може, родич? - сподіваюсь я.

Ймовірний родич змінює положення. Випрямляється та стає краще помітно його задоволену зустріччю з Аліною фізіономію.

- Це не він був тоді з компанією недоумків-плавців? Ми ще через одного з них зламали барний стілець, - впізнає в ньому знайоме Назар.

- Трясця його знає, ближче зараз розгляну. Кулак мій повинен згадати.

Рішуче йду до робочого місця Аліни.

І що я чую, підходячи до них? Гарненький перець повідомляє, що вона йому допомогла. Потім взагалі знахабнів - кличе ще зустрітися.

Але тут я втручаюся. До кінця суперечки зустрічі цієї дівчини зайняті мною.

- А більше ти нічого не хотів? - крізь зуби гарчу.

Зблизька таки впізнаю. Це він, зі збіговиська довбанутих амфібій. Взимку ми зіткнулися компаніями в клубі за місце. У результаті вигнали всіх. І ось він знову з'являється на моєму власному обрії.

Плавець здивовано кліпає, начебто теж придивляється, дізнається. Пика стає незадоволеною. Ну авжеж! Заважаю відбивати мою Зірочку.

Обидва робимо вигляд, ніби не знаємо один одного.

- Хотів, чому ж ні. Швиденько біжи до крамниці, купи мені колу. Ми на тебе тут з Аліною почекаємо, - пропонує цей перець отетерілий.

Жити набридло, чи що? Руки-ноги заважають? Ніс треба добряче вправити?

Хоч він і зростом з мене та ширше в плечах через постійне веслування у воді. Я все одно в собі повністю впевнений. У мене удари будуть чіткіші, реакції швидші та без зайвих зусиль наздожену таку довгу амфібію.

- Навіщо до крамниці далеко ходити? - пересмикую плечима спокійно. - Візьми склянку і вирушай о-он у той кабінет, - показую на двері туалету. - Там безкоштовно колу дають. Біжи хутчіше, поки черга не зібралася. Не відволікай від роботи адміністратора!

- Аліно, я тебе відволікаю?

Як вимовив з поважністю, начебто його сюди запросили.

Донька тренера на нас злякано поглядає. У руки навіщось взяла глечик з водою, яким одного разу мене пригостила.

- У мене роботи багато. Вам краще обом вже піти, - посилає нас.

Зачекайте!

- Я на тренування приїхав. Нема чого мені йти. От деяким заблукалим, можна сміливо провалювати.

Плавець злобно хмуриться, більше не тягне сяючу посмішку.

- То тренуйся, ніхто не заважає. У нас з Аліною свої справи. Ми чудово провели час на пляжі. До речі, рекомендую і тобі охолодитися.

Фр-р-р!

Сам чую, що гарчу, а припинити не можу.

- Ще раз дякую за окуляри, - промовляє до нього дівчина, і виходить з будки адміністратора. - Глібе, я тебе проведу. Зараз набіжать футболісти, навіть хвилинки виділити потім не зможу.

І, кидаючи на мене застережливий погляд, веде цього гівнюка до самих дверей. Як його, то вона проводжає! Стоп. Мене ж не треба проводжати. Я щойно приїхав і вже очманів далі нікуди.

Ні-ні-ні. Мої ворота іншим не дістануться.

Треба ж! На пляжі вони були. Передачки приносить плавець. А я-то думав, що дрібна вередунка ніде не гуляє. Вдома сидить слухняна донечка. Ну зараза така, сама бреше, а мене звинувачує. Невже у них далеко все зайшло? Невже я серйозно прорахувався?

- Міхо, ти бачив?

- Я в черзі на ворота.

Повз проходять зі смішками захисники з моєї команди.

- Валіть до біса. Це її двоюрідний брат, - відмахуюся від веселих засранців.

- Тоді ти, як в анекдоті будеш вірити, що у дружини сидить в шафі голий домовик, - підколюють і йдуть, сміюючись.

Смійтеся-смійтеся. Вам мені ще трофей купувати. Не збираюсь я віддавати доньку тренера всяким амфібіям. О ні, цьому не бувати.

Аліна повертається, прискорюючись повз мене. Розлютилася помітно. Що, і не згадувала, не скучила зовсім?

Звужую очі, нависаю над її будкою.

- Хто він тобі?

- Просто знайомий хлопець, - відповідає Аліна, перекладаючи папери з боку на бік.

Аби зі мною поглядом не зустрічатися. Щось приховує. Навіщось їй потрібен плавець…