Читати книгу - "Подих. Моя Міішель., Євгенія Чернюх"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
- Ти що?! Ні! Ти тут спати не будеш! – я зашипіла, бо закричати не могла.
- Чому? Ти минулу ніч спала в моєму ліжку. Цілком справедливо буде, якщо я посплю у твоєму.
- Ні! Якщо ти не вийдеш, я закричу.
- Кричи.
У мені бурлив коктель із гніву, обіди і ще одного невідомого компоненту... ревності. Та в цьому я не зізнавалася навіть собі. Тому в пориві злості спробувала зіштовхнути його з ліжка. І він від несподіванки мало не впав. Та вчасно схопивши мене за зап’ястя різко притягнув до себе. На одну мить наші носи доторкнулися.
І знову це відчуття... Наче хтось віддав наказ мурахам та метеликам штурмувати моє тіло. Роздратування тануло ідучи під землю.
Але моїх рецепторів торкнувся їдкий жіночий парфюм. Він зараз був у тренді та шалено дорогий, хоч я і не розуміла чому. У мене виникали асоціації з котячим лотком. Ніби туди накидали троянд.
Це і не дозволило остаточно розімліти від його близькості та пронизливого погляду.
- Від тебе тхне такими огидними жіночими парфумами, що мене укачує. – мій голос охрип. – Якщо ти не встанеш сам, то я піду спати у вітальню.
Це допомогло. Він піднявся, зібрав свої речі і тихо вийшов. Відсунувшись на інший бік ліжка, підтягнула ноги під себе ковтаючи невідомого походження гіркоту. Я сама цього хотіла, хіба ні? Хоча б, нові емоції витиснули думки про страх.
Я майже заснула, як відчула, що матрац за спиною прогнувся. Різко піднялася намагаючись вгамувати калатання серця. Він повернувся.
- Так краще? – посміхнувся, що траплялося вкрай рідко.
Від нього приємно пахло гелем для душу, а мокре волосся було зачесане назад, як у бандитів з 90-х. Красивий підтягнений торс прикривала біла майка. Я підняла ковдру аби перевірити чи він у трусах. По дурному звісно, але хто його знає. Побачивши сірі тренувальні штани, видихнула.
- Розчарована? – він не відводив від мене погляду уважно слідкуючи за кожною дією.
А от я навпаки уникала очі в очі.
Здавшись, мовчи лягла накриваючись під саме горло. Наші обличчя були у півметрах одне від одного.
- А якщо хтось із батьків побачить? – прошепотіла із заплющеними очима.
- Не побачить.
Я чудово розуміла, що це не правильно. І рано чи пізно воно вилізе назовні неконтрольованою бомбою. Але вигнати його вдруге не змогла.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Подих. Моя Міішель., Євгенія Чернюх», після закриття браузера.