Читати книгу - "Понтиїзм. Казки кінця світу"

добрячого запліднення самиця тарантула може легко відгризти голову герою-коханцеві. Життя і смерть танцюють нерозривний танок.

Вона — вже запліднена оса, яка шукає кращого життя для своїх дітей. А поки там що, самці Pepsis поводяться звичним чином — піднімаються над усім, мовляв, вони не тут, не в цих побутових, дрібних і надто прозаїчних дрібницях. Вони видираються якнайвище і звідтіля виглядають нових самиць, яких можна буде добряче вжалити. Запліднені ж самиці, відлюблені, як останні дні літа, разом із усім своїм крамом і чарівною зброєю краси та шарму шукають нового життя.

Часом природа зводить їх на відкритому просторі. Він — у пошуках самиці, вона — у пошуку прихистку для її дітей. Часом вона знаходить його сама і відкопує його нірку. Йде на його запах, як справжня мисливиця. Головне тепер — виманити його з лігвища, з парубоцької барлоги, яку він так довго і любовно обживав.

Роздратований, він нарешті вискакує з домівки. Готується до нападу, певний своєї сили, кмітливості і краси — ще жодна жертва не могла витримати цього зворушливого і чаруючого погляду 8 очей.

Він розкривається, ніби готовий прийняти її у свої обійми. Вклякає у своїй незахищеній позі, як мініатюрна скульптура — її чари повністю знерухомлюють його, резонатори її ідеального тіла вимикають його мозок.

Їй треба тільки піднирнути під нього, простелитися під ним і завдати одного удару. Він готовий вкусити її, пошматувати, одначе природа її захищає — протиотрута вбереже її.

Гіпнотичний танок.

Мерехтіння Еросу й Танатосу.

Вони — як спроба повторити бій сторіччя Джордж Формен — Мохамед Алі. Без права на помилку. Хоча природа поводиться, як куплений суддя, котрий уже зробив свою ставку на тоталізаторі й давно все вирішив за них.

Вона лягає під нього, даючи йому можливість відчути себе сильним і всевладним над її тендітним і смертельно небезпечним тілом.

Цієї миті вони поза часом.

Боротьба Марса і Венери.

Лише один удар жала — і його паралізовано. Він — той, кого боялися всі. Той, хто міг усе. Два-три уколи знизу вгору, в груди, як болючі стріли Амура.

Він завалюється на спину, здіймаючи лапки догори, ніби гаснуче сонце.

Кілька дрібних контрольних ударів впорскують у його тіло її отруту. Одначе він не помре.

Його чекає ще гірше життя після смерті.

Часом вона тягне його величезне і важке тіло у його власну домівку.

Часом робить нове житло.

Вона затягує його паралізоване тіло у сховок. І запліднює його. Відкладає в ньому одну личинку.

Личинка харчуватиметься його живим тілом і кров’ю 30 днів. Вона вигризатиме його щодня. По шматочку. Поволі. Спершу висмокче соки, обережно, щоб не зачепити життєвих органів. А далі виростатиме і прогризатиме його зсередини, стаючи щодня сильнішою та більшою.

На 30-й день він помре. З ним буде покінчено.

Вона вийде на сліпучу осяйну поверхню. Проведе лапками по симпатичних вусиках, вмившись і причепурившись.

«Для кожної дитини нова домівка. Запам’ятай, доню», — почує вона голос матері, що лунатиме десь в її глибинах. Посміхнеться і полетить.

А природа почне свій новий цикл[1].

Мясо

Ранок вівторка. Стомлені після єдиного вихідного продавці та продавчині повільними рухами розкладають свій товар. Ранковий ритуал — розчинна кава у пластиковому стаканчику і перша сигарета — дає їм відчуття ранкової свободи і натякає, що не все так і страшно. Ще є вихід. Але з запахом кави ці відчуття розсіюються у ранковій спеці.

Ліниві вранішні плітки та обговорення бурхливого вихідного стишеним бубонінням розноситься над павільйоном, як програма вранішніх новин з радіопередавача. Собаки радісно вихляють хвостами. У них теж починається робочий день.

Якщо хочете пограбувати банк чи крамницю, робіть це в понеділок зранку. Ніхто не зверне на вас уваги, ви винесете в кишенях якийсь дріб’язок. Ніхто не буде вам перечити. Всім байдуже. Зрозумійте, ранкова кава і перша цигарка так їх розслаблюють, що про безпеку вже і не йдеться. У нас усе складніше. Понеділок — вихідний. Будемо брати об’єкт у вівторок. Зранку.

— Ну, ума, ти і даєш, — широка посмішка робить велике обличчя Зіни ще більшим.

— Та ладно тобі, всьо заладила ума та й ума. Ти сама вспомни, шо видєлувала, — з хитрою посмішкою відповідає Галка.

Зіна вдає, що щось таке «розпутне» згадала і ось-ось зашаріється. Вони грали в цю гру постійно — докоряли одна одній, весело перекидалися підколками, за якими часом вчувалася отрута. Галя, хоч і молодша від Зіни на п’яток років, була хитрішою. Принаймні, їй так здавалося. Галя вчащала до Зіниного чоловіка. Зіна, хоч і не була хитрою, але мудрості, або як казали «ума», їй вистачало ще трохи почекати. І без доказів не «начінать дєйствій», — нагадувала вона собі і гострила ножі, всміхаючись Галі.

У нас є кілька варіантів досягнення вашої мети. Перший, цілком легальний, одначе довший і більш витратний. Через поступове занурення нашого агента в їхнє середовище, створення психологічного портрету колективу і кожного члена окремо. Детальне вивчення бухгалтерії. А далі — поступове скуповування, крок за кроком, роз’їдаючи їх. Щоправда, буде потрібна суттєва фінансова підтримка — і для дослідження, і для вирішення адміністративно-правових питань. Однак у нас ще є другий варіант, набагато простіший. Хоч і коштує він небагато, але реально дає миттєвий результат. Гадаю, на тлі всіх цих балачок про війну десь там, ніхто не помітить маленького силового захвату. Треба буде тільки журналюгам проплатити.

М’ясний павільйон був реліктом давнішої епохи, коли все не так бігло, метушилося і не так швидко перебудовувалося, як дитяча іграшка-розкладайка. Це було одне з тих місць, де, вишукуючи шмат домашньої ковбаси, можна було вполювати на автограф зірки, яка в затемнених окулярах і темному капелюшку з розлогими крисами напитувала у продавчинь «дієтичне сало». Хоча такого і не було, але «умушкі» навперебій торохтіли, що тільки в них сало зі спеціально виведених фітнес- та антистрес-поросят.

Так повелося, що кожен, кого приймали в родину м’ясного павільйону, відразу ж ставав «умом» або «умою». Так вони називали одне одного, хоч були кумами, хоч ні, але це слово, як своєрідний пароль для втаємничених, об’єднувало їх. Одне слово, один секрет на всіх. Дітей своїх вони називали «умками» та «умочками».

Було багато спроб прикрити «М’ясну лавочку». Павільйон був ласим шматком для