Читати книгу - "Танок драконів"

так... «Померти у вогні — це жахливо. Не дивно, що половина кіл пекла — вогненні».

— Накрий його.

Місанді натягнула йому на обличчя покривало.

— Що з ним буде, сер? Він так далеко від дому!

— Я подбаю, щоб він повернувся в Дорн.

«Але в якому вигляді? Як попіл?» Тоді знову доведеться розпалювати вогнище, а сер Баристан уже не витримував вогню. «Треба якось очистити кістки від м’яса. Але не варити, а скористатися жуками». У Вестеросі цим би зайнялися німотні сестри, але ж тут — Невільнича бухта. Найближча німотна сестра — за тисячу льє звідси.

— А тепер іди спати, дитино. В своє ліжко.

— Дозвольте відданій вам, сер, сміливість порадити і вам піти відпочивати. Ви ніколи не спите цілу ніч.

«І вже багато років, дитино. З самого Тризуба». Великий мейстер Пайсел одного разу сказав йому, що старі не потребують стільки сну, як молоді, але причина не тільки в цьому. Селмі досяг віку, коли йому не хотілося взагалі заплющувати очі, бо він боявся, що вже не розплющить їх знову. Хтось, може, хоче померти в ліжку, вві сні, але така смерть не пасує лицареві королівської варти.

— Ночі занадто довгі,— сказав він до Місанді,— і завжди так багато справ! Тут не менше, ніж у Сімох Королівствах. Але ти вже наробилася, дитино. Іди відпочивай.

«І, з ласки богів, тобі не снитимуться дракони».

Коли дівчинка пішла, літній лицар відігнув покривало, щоб кинути останній погляд на обличчя Квентина Мартела — точніше, на те, що від нього залишилося. Злізло стільки шкіри, що прозирав череп. Очі нагадували озерця гною. «Краще б він лишався в Дорні. Краще б він лишався жабкою. Не всяка людина витримає танок драконів». Знову накриваючи хлопця, Селмі зловив себе на думці: чи буде поряд хтось, щоб отак накрити королеву, чи її тіло так і лежатиме, неоплакане, у високих травах Дотрацького моря, сліпо витріщаючись у небо, поки м’ясо не відпаде з кісток?

— Ні,— промовив він уголос.— Данерис не мертва. Вона летіла на драконі. Я бачив це на власні очі.

Він уже сто разів собі це казав... але з кожним днем вірити в це ставало дедалі важче. «Коси в неї були охоплені полум’ям. Це я також бачив. Вона горіла... і якщо я сам не бачив, як вона упала, то сотні інших присягаються, що бачили».

На місто насувався день. Хоча дощ досі падав, слабеньке світло залило небо на сході. Потім з’явилося сонце, і разом з ним з’явився Гирявий. Скагаз, як завжди, був одягнений у чорну складчасту спідницю, поножі й фігурний нагрудник. Під пахвою мав нову бронзову маску — вовчу голову з висолопленим язиком.

— Отож,— промовив він замість вітання,— дурень помер, еге ж?

— Княжич Квентин відійшов перед світанням,— озвався Селмі. Він не здивувався, що Скагаз уже знає. У піраміді новини розлітаються швидко.— Рада зібралася?

— Чекають унизу на правицю.

«Я не правиця,— кортіло йому крикнути.— Я — простий лицар, вартовий королеви. Я такої посади не просив». Та оскільки королеви нема, а король у ланцюгах, комусь потрібно правити, а Гирявому сер Баристан не довіряє.

— Від зеленої грації нема звісток?

— Вона ще не повернулася в місто.

Скагаз був проти того, щоб посилати жрицю. Сама Галаза Галар теж не раділа завданню. Вона погодилася піти заради миру, але Гіздар зо Лорак краще пасує для переговорів з мудрим панством. Однак сер Баристан не здавався, і врешті зелена грація, кивнувши, присягнулася зробити все можливе.

— Що в місті? — запитав Селмі в Гирявого.

— Усі брами замкнені на засуви, як ви й наказали. Ми полюємо на перекупних мечів і юнкайців, які ще залишилися в місті, а коли ловимо, виганяємо або арештовуємо. Більшість поховалася. Понад усякий сумнів, по пірамідах. На мурах і на вежах чатують незаплямовані, готові до атаки. На площі зібралося зо двісті високородних містян: стоять під дощем у своїх токарах і вимагають аудієнції. Хочуть, щоб Гіздара звільнили, а мене стратили, а ще хочуть повбивати драконів. Хтось їм сказав, що лицарі знають як. З Газкарової піраміди досі виносять трупи. Великі пани Єризан і Улез покинули свої піраміди, віддавши їх драконам.

Це все сер Баристан знав і сам.

— А різницький рахунок? — запитав Селмі, боячись почути відповідь.

— Двадцять дев’ять.

— Двадцять дев’ять?

Це було ще гірше, ніж він міг уявити. Два дні тому сини гарпії відновили свою війну тіней. Першої ночі сталося три вбивства, другої — дев’ять. Але перехід від дев’ятьох до двадцяти дев’ятьох за одну ніч...

— До обіду буде вже за тридцять. Чого ви так посіріли, старий? А що ви очікували? Гарпія хоче, щоб звільнили Гіздара, то й посилає своїх синів на вулиці з ножами в руках. Загиблі всі вільновідпущеники й гиряві, як і раніше. Один був з моїх, з бронзових бестій. Поряд з тілами лишають знак гарпії — малюють крейдою на бруківці або вишкрябують на стіні. Були й написи. «Смерть драконам» і «Гаргаз Герой». Траплялося і «Смерть Данерис», але дощем уже позмивало.

— Кривавий податок...

— Дві тисячі дев’ятсот золотих з кожної піраміди, ага,— буркнув Скагаз.— Його зберуть... але втрата кількох монет не зупинить гарпію. Це зробить тільки кров.

— Це ви так кажете...— («Знову заручники! Якби я попустив, він би всіх їх повбивав»).— Я вас добре почув і перші сто разів. Ні.

— Ви не правиця королеви,— з огидою буркнув Скагаз,— а якась рука стареча, зморшкувата і квола. Хоч би вже швидше повернулася Данерис,— він натягнув на обличчя маску.— Ваша рада вже зачекалася.

— Це королівська рада, а не моя.

Селмі змінив мокрий плащ на сухий, підперезався поясом з мечем, а потім разом з Гирявим вийшов на сходи.

Сьогодні вранці в колонній залі не було прохачів. Хоча сер Баристан і погодився на посаду правиці, він не брав на себе сміливість вести суд за відсутності королеви й не міг цього дозволити Скагазові мо Кандаку. Гіздарові химерні драконячі трони прибрали за наказом сера Баристана, але він не приніс назад просту лавку з подушками, якій надавала перевагу королева. Натомість у центрі зали поставили круглий стіл, а навколо нього — крісла з високими спинками, сидячи на яких, люди можуть спілкуватися, як рівні.

Коли сер Баристан у супроводі Скагаза Гирявого спустився мармуровими сходами, присутні підвелися. Тут були Марселен з материних мужів і Саймон Смугастий — командувач вільного братства. Міцні