Читати книгу - "Аналітична історія України"

вдесятеро більша, так – як же це розуміти? – дуже просто: ґеноцид! – отже, – злочин, злочин і злочин…

Таким самим кримінальним злочином тхнуло й від розміщення «мірного атома» в СССР. Бо на тих же 0,014 терену СССР було зібрано на 1986 – 40 % усіх тодішніх атомових потужностей Союзу. Україні стільки енерґії не було потрібно, та Москва продавала її, на 20 млрд. доларів річно. Чистий прибуток (для Москви!). А ризик для кожного українця у 500 разів більший, ніж для росіянина в Росії. От таке «славянскоі братство» підносило нам ґеноцидне москальство.

Будували ці АЕС «всєм міром» за повного «братства народов». Були це всесоюзні, ударні, комсомольські, чи як там ще, – будови; та от будували їх чомусь переважно зеки. Атомова електростанція – справа тонка й точна, наукова, будувати треба цеглинку до цеглинки, – до міліметра. А, що там отой зек тямить побудувати? – йому – свої «отфілоніл» – і плювати: трава не рости…

Не можна не навести характерний факт. Кажуть, коли будували бетонну, захисну оболонку одного з реакторів, дірку в ній полишили (для виводу якихось труб) – не на тому місці; помилились. Але, треба було рапортувати, час піджимав. Дірку зробили нову, де треба, а стару поспіхом засипали різним сміттям, забетонувавши тільки зверху. Вона так і полишилась, через неї било та б’є опромінювання, не тільки ґамма, але й нейтронне, та… Хто ж скаже тепер, скільки людей через неї опромінилося?

У березні 1986, мало не за місяць до катастрофи, журналістка Любов Ковалевська зуміла оприлюднити в «Літературній Україні» статтю про те, як будували ЧАЕС. Це був глибокий та професійний, фаховий аналіз побудови АЕС; деякий журналістський подвиг. У світі його помітили та високо оцінили. Оце було «строітєльство»! – скільки ж там було усього, – фанфарних звітів, «проізводствєнних побєд»; і скільки ж недоробок, брудного партацтва, злочинного нехлюйства, запроґрамованої аварійності…

Вже цей безпристрасний звіт міг би, в будь-якій іншій країні, загострити пильність верхів, – відвести катастрофу. Але, «власть імущіє» – номенклатура, ні в Москві, ні в Києві, – ґазет не читають; навіть своїх, партійних. Поготів – якоїсь там «Літературної України»; українською мовою – тільки подумати! Ну, а якби прочитали? Як тоді, – зрозуміли би, задумалися? Та в жодному разі. Хіба, що впали би у несамовиту злість: «На каком основаніі? Кто допустіл? Как посмєла?»

У побудові АЕС в Україні за ініціативою Москви, простежується ще одна, чи не найбільш цікава тенденція, яка виявилася тоді, коли Москва почала активно нав’язувати Вірменії свою АЕС. Просто тут, поруч з її столицею Єреваном; і, можете собі уявити – таки нав’язала. По катастрофі в Спітаку – це стало виглядати й зовсім цікаво. Справа в тому, що АЕС ніде у світі ну, крім «окраїн Росіі», ясна річ не будують у сейсмонебезпечних місцевостях. Атомовий реактор – прилад точний та найменший перекос може заклинити стрижні, що реґулюють рівень атомової реакції. А це, в свою чергу, може призвести до розтоплення активної зони, тобто – катастрофи вищого ґатунку: як у Чорнобилі.

Так от, коли знялася завіса універсальної більшовицької секретності, яка дозволяла під її прикриттям творити будь-які злочини проти людства, – виявилося чимало цікавих речей (знову не побоїмось повторень), виявилося, наприклад, що АЕС України, такі як Рівненська (РАЕС) та Хмельницька (ХАЕС) (гіганти!), навмисно побудовані точно на карстових розломах земної кори, в місцях, найбільш чутливих до можливих сейсмічних збурень. Такий розлом може протягуватись на сотні кілометрів, але є настільки вузький, що неможливо казати про випадкове співпадіння (або – помилку). Все це геть виключається наявністю точних та багаторазово перевірених ґеологічних карт місцевості, котрі мали бути заздалегідь відомі московським проектантам та будівельникам АЕС. Сейсмічність самої України не є високою, вона – на материковій плиті, щиті Фенноскандії, але поруч знаходиться сейсмічно активна зона Карпат, а на півдні – сейсмічний Крим. Саме звідти можуть прийти досить потужні сейсмічні хвилі. Тому сейсмічність в околицях Рівного (нагадаємо ще раз) становить десь 5 балів за Ріхтером, але в Хмельницькому підвищується до 7 балів. Підкреслимо, не треба думати, що ці АЕС, крім як на карстових розломах – ніде було ставити, – було де. Але, поставили саме там. Не без гріха в цьому відношенні Запорізька й Чорнобильська АЕС. Значить – не помилка або випадковість. Значить – свідомий злочин Москви; з санкції Києва.

Значить, – ще й ще раз: ґеноцид.

Багато чого можна було би сказати й про останнє тоді слово совєцької атомової енерґетики, атомові реактори РБМК-1000, які були поставлені на Чорнобильській АЕС та на литовській АЕС в Інгаліні. Типовий витвір совєцької технічної думки, з усіма її характерними родимими плямами: ідейною застарілістю, громіздкістю та неоковирністю, гонитвою за дешівкою-дурняком; а до того – повне совєцьке нехтування безпекою людей. Але, побережімо час. Зазначимо тільки те, що і тут є чи не найбільш важливим: це був реактор із графітовим сповільнювачем нейтронів, як той, перший (!), що його побудував Е. Фермі 1942. Сповільнювачем, підкреслимо це, найбільш пожежно-небезпечним. Таких у світі давно не будують. З нього все й почалося, – пожежа в реакторі, що призвела до розтоплення активної зони.

А на той час давно вже існували реактори з водяним сповільненням, майже ідеально безпечні, як от канадські типу CANDU.

Справжніх причин та усього підґрунтя атомової катастрофи в Чорнобилі, ми – правдоподібно ніколи певно не знатимемо. Альтернатива – чиясь дурість або свідома диверсія, – навряд чи буде колись остаточно прояснена. Але, зазначимо, принаймні, – те, що було з цього приводу офіційно оприлюднене – є набір слів, позбавлений будь-якого технічного чи наукового сенсу. Причиною міг бути й чистий випадок, остання краплина, що переповнила чашу партацтва. Могла бути й диверсія у вигляді підкидку бракованого ТВЕЛу з підвищеним змістом ізотопу, який ділиться; або навмисне створення аварійної ситуації, у ході підкинутого з Москви «експєрімєнта», про який там писалося.

Підкреслимо особливо та рішуче: порядні люди експериментують по лабораторіях, та з усіма належними осторогами, в жодному разі не на АЕС. «Експєрімєнти» на АЕС, це не легковажність, це значно більше: злочин.

Так, що ж це воно було? – низка зловісних випадкових співпадінь, чи щось більше?

Єдине, що можно тут незаперечно ствердити (на основі власних відомостей з атомової енерґетики), так це те, що тієї зловісної ночі реактор був для чогось переведений до форсованого режиму (з нормального – робочого). А вже по тому пішов далі форсуватися сам – аж до теплового вибуху, який і стався.

Підкреслимо, що в нормальному безпечному