Читати книгу - "Дейл Карнегі. Як подолати неспокій і почати жити"

люди намагаються використовувати вас із вигодою для себе, викресліть їх зі списку ваших друзів, але не намагайтеся поквитатися з ними. Зведення рахунків завдасть вам більшої шкоди, ніж їм». Думаєте, ці слова належать якомусь ідеалісту в рожевих окулярах? Але ви помиляєтеся. Вони взяті з бюлетеня поліцейського управління міста Мілуокі.

Але чим може зашкодити вам спроба помститися недругові? Насправді, варіантів багато. Журнал Life писав про те, що це може навіть зруйнувати ваше здоров’я: «Головною особливістю характеру гіпертоніків, тобто людей, що страждають на підвищений тиск, є схильність до образ. Коли образи стають хронічними, вони спричиняються до хронічної гіпертонії й серцевих недуг».

Тож, сподіваюся, вам зрозуміло, що коли Ісус сказав: «Любіть ворогів ваших», він проповідував не лише правильні етичні принципи. Він також проповідував принципи медицини XX століття. Коли Він учив прощати до «семи разів по сімдесят», то навчав нас, як убезпечитися від підвищеного тиску, серцевих хвороб, виразки шлунка і багатьох інших недуг.

Нещодавно в однієї моєї знайомої стався серйозний серцевий напад. Лікар призначив їй постільний режим і заборонив гніватися. Лікарі добре знають: якщо у людини слабке серце, то напад гніву може її вбити. Я сказав — може убити? Кілька років тому такий напад справді убив власника ресторану в Спокейні, штат Вашингтон. Зараз переді мною лежить лист від Джеррі Свортаута, начальника поліцейського управління цього міста: «Кілька років тому Вільям Фолкабер — шістдесятивосьмирічний власник кафе у Спокейні — загинув через те, що страшенно розлютився на кухаря, який сьорбнув каву з його філіжанки. Фолкабер вихопив пістолет і погнався за кухарем, але в цей момент його самого наздогнав серцевий напад. Він помер, стискаючи зброю у руці. За висновком судової експертизи, причиною серцевого нападу став гнів».

Заклик Ісуса «Любіть ворогів ваших» одночасно радить нам, як покращити свою зовнішність. І ви, і я знаємо жінок, обличчя яких вкриті безліччю зморшок і набули неприязного виразу через хронічну ненависть до оточення і тотальне невдоволення усім на світі. Найкращі косметичні засоби не повернуть вашій зовнішності і половини тієї привабливості, якої можуть додати їй уміння прощати, ніжність і любов.

Ненависть позбавляє вас навіть можливості смакувати їжею. Біблія з цього приводу каже, що краще їсти саму зелень, але з любов’ю, ніж тлусту воловину, але з ненавистю.

Хіба ваші вороги не радітимуть, якщо дізнаються, що ненависть до них позбавляє вас сил, стомлює, псує вашу зовнішність, порушує роботу вашого серця і, можливо, скорочує вам життя?

Навіть якщо ми не можемо одразу полюбити своїх ворогів, то, принаймні, давайте полюбимо себе. Давайте любити себе настільки, щоб не дозволяти нашим ворогам контролювати наш емоційний стан, наше здоров’я і наш зовнішній вигляд. Шекспір сказав: «Не розпалюйте пені для своїх ворогів, а то можете згоріти у ній самі».

Коли Ісус говорив, щоб ми прощали своїх ворогів до «семи разів по сімдесят», Він тим самим проповідував і розумний діловий підхід до вирішення наших проблем. Наприклад, я одержав лист від Джорджа Рони з Уппсали, Швеція. Протягом багатьох років він працював адвокатом у Відні. Під час Другої світової війни він виїхав до Швеції. У нього не було грошей, і він шукав роботу. Він умів говорити і писати декількома мовами, тож сподівався влаштуватися кореспондентом у фірму, що провадить міжнародну торгівлю. Більшість фірм йому відмовили, посилаючись на війну, але обіцяли занести його ім’я до картотеки. Втім, власник однієї фірми написав йому таку відповідь: «У вас помилкове уявлення про діяльність моєї фірми. Ви справляєте враження нетямущої і недалекої людини. Мені не потрібний кореспондент. Але якби я і потребував його, я нізащо не взяв би вас на роботу, оскільки ви погано знаєте шведську мову. У вашому листі дуже багато помилок».

Прочитавши лист, Рона страшенно розлютився. Що цей самозакоханий бовдур має на увазі, коли каже, що я не можу писати шведською? У нього самого повно помилок! Тому Джордж Рона написав відповідь, яка мала знищити цього бізнесмена. Але потім він задумався: «Стривай, а якщо цей чоловік має рацію? Я вивчав шведську, але це не моя рідна мова, тому, можливо, я і припускаюся помилок, навіть не помічаючи їх. Якщо вони в мене є, то я, звісно ж, повинен вивчити мову краще, бо хочу отримати роботу. Напевне, ця людина, навіть не бажаючи того, зробила мені ласку. А той факт, що вона була недостатньо чемна зі мною, не применшує користі від її листа. Отже, я маю подякувати за надану послугу».

Тому Джордж Рона пошматував майже завершений лист і склав інший. «Дуже люб’язно з вашого боку було завдати собі клопоту відповісти мені, особливо зважаючи на те, що вам не потрібний кореспондент. Вибачте, що я неправильно зрозумів напрям діяльності вашої фірми. Свій запит я складав на підставі отриманої мною інформації про те, що ваша компанія посідає одне з чільних місць у галузі, яка цікавить мене. Я не знав, що зробив декілька граматичних помилок у листі. Я прошу вибачення за мою неуважність, мені дуже незручно за неї. Відтепер я ретельніше вивчатиму шведську мову і намагатимуся не припускатися помилок. Дозвольте подякувати вам за те, що ви допомогли мені стати на шлях самовдосконалення».

За кілька днів надійшла відповідь, у якій керівник фірми висловлював бажання зустрітися з Роною. Вони познайомилися, і Рона отримав роботу. Так він на власному досвіді переконався, що «лагідність угамовує гнів».

Можливо, ми недостатньо святі, щоб любити своїх ворогів, але заради нашого власного здоров’я і щастя давайте принаймні навчимося прощати їх і забувати про них. Це вельми розумна поведінка. Конфуцій говорив: «Грабіж або наклеп не матимуть для вас жодного значення, якщо ви повсякчас про них не згадуватиме». Якось я запитав сина генерала Ейзенхауера, Джона, чи мстився його батько своїм кривдникам. «Ні, — була відповідь. — Батько не витрачав жодної хвилини на роздуми про людей, які йому не подобалися».

Існує старовинна приказка: «Дурень не може розлютитися, а мудрий — не хоче».

Такої ж позиції дотримував колишній мер Нью-Йорка Вільям Дж. Гейнор. Його шалено цькувала жовта преса, а якийсь маніяк ледь не вбив його з вогнепальної зброї. Коли він лежав у шпиталі й боровся за своє життя, то сказав: «Щоночі я подумки вибачаю все і всім!» Чи не надто це ідеалістично? Чи не забагато доброти і світлої віри? Якщо так, то давайте звернемося за порадою до відомого німецького філософа Артура Шопенгауера, автора «Етюдів про песимізм». Він вважав життя безглуздою і болісною подорожжю. Кожним своїм рухом він, здавалося, випромінював смуток.