Читати книгу - "На лезі клинка"

розв'язання нашого північного конфлікту, а ви як вважаєте?

Помічник думав зовсім інакше.

— Е... так, звичайно, мілорде.

— Так, авжеж так. Як то кажуть, багато галасу даремно. Стільки песимізму і балачок про поразку від наших неспокійних громадян на Півночі, га? Війна? Ха! — Хофф знову гепнув рукою по столу, розплескавши вино із кубка. — Ці північани на таке не здатні! Ви й оглянутися не встигнете, як вони подадуть на членство в Союзі! Побачите, чи я був правий, еге ж, майоре Вест?

— Е...

— Добре! Чудово! Принаймні ми зробили щось корисне за сьогодні! Ще одне слухання, і вибираємось із цієї клятої печі! Хто в нас там, Морроу?

Помічник насупився і поправив на носі окуляри.

— Е... наступний Йору Сульфур, — сказав він, ламаючи язика об незнайоме ім'я.

— Хто-хто?

— Е... Сульфір чи Сульфор, щось таке.

— Ніколи про нього не чув, — буркнув лорд-камергер. — Що він за чоловік? Якийсь південець? Тільки не ще один селюк, благаю!

Помічник заглянув у свої нотатки і хапнув повітря.

— Емісар?

— Добре, але від кого?

Морроу аж зіщулився, ніби дитина, яку ось-ось мали висікти.

— Від Великого Ордену магів! — випалив він.

На мить запала приголомшлива тиша. У Веста здійнялися брови і відвисла щелепа. Він припустив, що таке саме, мабуть, непомітно відбулось за солдатськими заборолами. Вест за звичкою поморщився, очікуючи на реакцію лорд-камерґера, але Хофф усіх здивував, вибухнувши дзвінким реготом.

— Прекрасно! Нарешті якась забава. Давненько тут не було мага! Впускайте чаклуна! Не треба його затримувати!

Йору Сульфур дещо розчарував. Він був одягнений у простий, запилюжений з дороги одяг і, щиро кажучи, виглядав не надто краще, ніж Гудмен Хіс. Його посох не був оббитий золотом, а його навершшя не увінчував кристал. Та й очі мага не палали містичним вогнем. Він виглядав як цілком звичайний чоловік, якому за тридцять, трохи втомлений, наче після тривалої подорожі, але загалом тримався перед лорд-камерґером цілком невимушено.

— Доброго дня, панове, — мовив чаклун, спираючись на посох.

Вест ніяк не міг визначити, звідки він родом. Явно не із Союзу, бо його шкіра була надто темною, але й не з Гуркула чи далекого півдня, бо для цього вона була надто світлою. Не з Півночі і не зі Штирії. Отже, звідкись далі, але звідки? Придивившись до нього уважніше, Вест помітив, що його очі мали різний колір: одне було блакитним, а інше зеленим.

— І вам доброго дня, сер, — відповів Хофф, вдаючи щиру усмішку. — Мої двері завжди відчинені для Великого Ордену магів. Скажіть, чи я маю приємність говорити з самим великим Баязом?

Сульфура це спантеличило.

— Ні, хіба мене не так представили? Я Йору Сульфур, а майстер Баяз — голомозий. — Він провів рукою по своїй кучерявій каштановій чуприні. — На проспекті стоїть його статуя. Але я кілька років мав честь навчатись під його орудою. Він наймогутніший і наймудріший учитель.

— Звичайно! Хто би в цьому сумнівався! То чим ми можемо вам прислужитись?

Йору Сульфур прокашлявся, немов збирався розповісти якусь історію.

— Після смерті короля Харода Великого Баяз, Перший з-поміж магів, покинув Союз. Але він дав клятву, що повернеться.

— Так, так, це правда, — загиготів Хофф. — Абсолютна правда. Кожен школяр це знає.

— І він заявив, що про його повернення оповістить хтось інший.

— Це теж правда.

— Ну, — мовив Сульфур, широко всміхнувшись, — ось я і прийшов оповістити.

Лорд-камерґер залився сміхом.

— Ось він і прийшов! — кричав він, гупаючи рукою по столу. — Харлен Морроу дозволив собі трошки реготнути, але замовк, як тільки усмішка на вустах Хоффа почала тліти. — За час моєї роботи лорд-камергером про аудієнцію у короля просили три члени Великого Ордену магів. Двоє були однозначно божевільні, а один виявився надзвичайно відважним крутієм. — Він нахилився вперед, впершись ліктями у стіл, і склав пальці дашком. — Скажіть мені, майстре Сульфур, який ви маг?

— Ні той, ні інший.

— Зрозуміло. Тоді у вас є документи.

— Звичайно.

Сульфур сягнув рукою за лацкан плаща і дістав маленький лист, скріплений білою печаткою, з єдиним дивним символом. Він спокійно поклав його на стіл перед лорд-камерґером.

Хофф насупився. Він узяв документ у руки і перевернув його. Уважно роздивившись печатку, Хофф рукавом змахнув з обличчя піт, а тоді відколупнув віск, розгорнув цупкий аркуш паперу і почав читати.

Йору Сульфур не виказував жодних ознак тривоги. Його ніби не зачіпала спека. Він пройшовся кімнатою, киваючи озброєним солдатам, і зовсім не засмутився, коли вони йому не відповіли. Раптом він повернувся до Веста.

— Тут страх як спекотно, правда? Я не здивуюсь, якщо ці бідні хлопці знепритомніють і гепнуться на підлогу із грюкотом серванта з кухонним начинням.

Вест моргнув. Він якраз думав про те саме.

Лорд-камерґер обережно відклав листа на стіл, і тепер на його обличчі не залишилось навіть тіні від нещодавніх веселощів.

— Мені здається, що обговорювати це питання у Відкритій Раді буде недоречно.

— Згоден. Я сподівався на приватну аудієнцію з лорд-канцлером Фіктом.

— Побоююсь, що це неможливо, — Хофф облизав губи. — Лорд Фікт помер.

Сульфур спохмурнів.

— Дуже прикро.

— Авжеж, авжеж. Нам усім його не вистачатиме. Мабуть, я і кілька інших членів Закритої Ради могли би вам допомогти.

Сульфур схилив голову.

— Як скажете, мілорде-камерґер.

— Я спробую щось влаштувати десь під вечір. А поки ми знайдемо в Аґріонті якесь житло... що найкраще подобало би вам.

Він подав знак варті і двері відчинилися.

— Дуже вам дякую, лорде Хофф. Майстре Морроу. Майоре Вест.

Сульфур чемно кивнув кожному з них по черзі, а тоді розвернувся і пішов. Двері знову зачинилися, а Вестові залишилось лише гадати, звідки цей чоловік знав його ім'я.

Хофф обернувся до свого помічника з питань аудієнцій.

— Негайно йди до архілектора Сульта і передай, що ми повинні терміново зустрітися. Після цього зайдеш до верховного судді Маровії і лорд-маршала Варуза. Скажеш їм, що це питання надзвичайного значення, і ні слова комусь іншому, окрім цих трьох. — Він погрозив пальцем перед спітнілим обличчям Морроу. — Ні слова! — Помічник продовжував дивитися на нього крізь перекошені окуляри. — Ну ж бо! — гаркнув Хофф.

Морроу зірвався на ноги, перечепився за поділ своєї мантії, а тоді вибіг через бічні двері.

Вест зглитнув — в роті у нього зовсім