Читати книгу - "Джим Ґудзик і машиніст Лукас"

підозрював, що це може лунати так гарно. Дракониця уважно слухала, проте тільки для того, аби впіймати її на помилці. При цьому вона злобно вимахувала своєю свистячої тростю.

— Джиме, — прошепотів Лукас.

— Що?

— Ти не боїшся?

— Ні.

— Добре, Джиме. Тоді слухай, я тепер знаю, як ми вчинимо. Ми поки дамо дракониці віддати дітей добровільно. Якщо вона не погодиться, доведеться застосувати силу, хоча я цього терпіти не можу.

— А як саме ми це зробимо, Лукасе?

— Тобі треба піти до неї, Джиме, та влаштувати перемовини. Розкажи дракониці, чого ти хочеш від неї. Це я довіряю тобі. Але ані слова ні про мене, ні про Емму! Ми з Еммою чекатимемо тут, і, якщо буде треба, прийдемо до тебе на допомогу. Усе ясно?

— Гаразд, — рішуче відповів Джим.

— Тоді бувай! — прошепотів Лукас і став прокрадатися за локомотивом.

Між тим принцеса закінчила відповідати. Вона не зробила жодної помилки. І саме це по-справжньому розлютило драконицю. Вона налетіла на Лі сі, штовхнула її та загорлала:

— Ти щщщо, гадаєшшш, щщщо можешшш сердити мене відсссутніссстю помилок? Ти зззарозззуміла та хххвалькувата плюгавка! Щщщо? Яа-а-ак? Відповідай, коли тебе зззапитують!

Принцеса мовчала. Та й що було на це відповідати?

— Ссскільки буде три додати чччотири? — нетерпляче запитала дракониця.

— Сім, — відповіла Лі Сі.

Очі дракониці злобно виблиснули.

— А якщщщо Я ссскажжжу, щщщо буде вісссім?

— Усе одно буде сім, — відповіла Лі Сі.

— Якщщщо Я кажжжу, щщщо буде вісссім, то буде вісссім, — прошипіла дракониця. — Зрозуміло?

— Ні, сім, — прошепотіла Лі Сі.

— Щщщо? — фиркнула дракониця. — Сссперечччаєшшшшссся? Я сссама зззнаю, щщщо буде сссім. Але ти маєшшш ссслухатиссся! А зззамісссть цього ти зззадираєшшш носсса! Зззверхнісссть має бути покарана! Ану кажжжи, щщщо буде вісссім!

Лі Сі мовчки похитала голівкою.

Тільки-но зібралася дракониця покарати маленьку принцесу, як раптом сердитий хлоп'ячий голос сердито вигукнув:

— Заждіть, пані Мальцан!

Дракониця здивовано озирнулася та помітила, що у дверях стоїть маленький чорношкірий хлопчик і безстрашно дивиться в її бік.

— Не можна так чинити з Лі Сі! — твердо сказав Джим.

— А це щщще щщщо ззза наглий чччорний брудньоххха? — спантеличено рохнула дракониця. — Зззвідки ти взззявссся, і взззагалі хххто ти такий?

— Мене звуть Джим Кнопка, — спокійно відповів Джим. — Я приїхав з Усландії, щоб визволити принцесу Лі Сі. Й інших дітей також.

У масі дітлахів почулися шепіт та шушукання, і всі здивовано подивилися на Джима. Особливо маленька принцеса була вражена тим, як мужньо поводиться маленький чорношкірий хлопчик із величезним чудовиськом.

Дракониця поспіхом роздала направо та наліво два-три стусани та ляпасів і обурено виснула:

— Мовчччати! Щщщо ви сссобі дозззволяєте, бандо невихованих бешшшкетників!

Потім вона знову повернулася до Джима та, склавши губи дудочкою, запитала з удаваною дружністю:

— Тебе приссслали до мене «Тринадцять лютиххх», моя дитиночччко?

— Ні,— відповів Джим, — мене ніхто не присилав.

У гострих очках дракониці з'явився невпевнений блиск.

— Щщщо це озззначччає? — зашипіла вона. — Ти щщщо жжж, сссам по сссобі ззз'явивссся? Можжже бути, я тобі подобаюссся, га?

— Ні,— знову сказав Джим. — Не подобаєтеся. Але я хочу дізнатися таємниці мого народження, і ви, мабуть, можете мені допомогти.

— Але чччому сссаме я? — нетерпляче запитала дракониця.

— Тому що посилка, у якій я приїхав до Усландії, була від якихось тринадцяти для пані Малтсан чи щось на зразок того.

— А-а-а! — здивовано вигукнула дракониця, і злобна посмішка повільно розповзлася її пикою, всіяною бородавками. — То ццце ти, моє зззолотццце! Давно я на тебе чччекаю!

У Джима спиною поповзли мурашки, проте він тут-таки взяв себе до рук та ввічливо спитав:

— Чи не могли б ви сказати, хто мої справжні батьки?

— Довго шшшукати не доведетьссся, моє сссонечку, — захихотіла дракониця. — Аджжже ти — мій!

— Я теж спочатку так гадав, — рішуче відповів Джим. — Тільки тепер я знаю, що ви мені — ніхто!

— Але жжж я купила тебе в «Тринадцяти лютиххх», — промурчала дракониця із підступним блиском в очах.

— Яка різниця? — відповів Джим. — Я краще знову поїду до Усландії.

— Пррравда? — сердито запитала дракониця. — Невжжже ти так зззі мною вчинишшш? Та щщщо ти кажешшш, мій хлопчччику!

— Так, — відповів Джим. — І принцесу я візьму із собою. І всіх дітей теж.

— А якщщщо я тобі їххх не віддам? — м'яко, але нетерпляче поцікавилася дракониця.

— Доведеться віддати, пані Мальцан, — сказав Джим, обмінявшись швидким поглядом із маленькою принцесою.

Дракониця зайшлася єхидним реготом.

— Хі-хі-хі! Бачччили дурня? Хо-хо-хо! Він і дійсссно за сссвоєю волею до мене ззз'явивссся! Осссь і потрапив до пасссточки! Xа-xа-xа!

— Нема чого так гучно реготати! — сердито вигукнув Джим. — Віддасте дітей добровільно чи ні?

Від реготу дракониця аж за боки вхопилася.

— Ні! — фиркнула вона. — Ні, маленький брудньохххо! Цього я вжжже точччно не зззроблю!

Раптом дракониця увірвала свій регіт. Вона погрозливо виблиснула очима на Джима і проричала:

— Усссі ці діти мої і тільки мої, зззрозззуміло? І ніхто більшшше не має на ниххх права! Я купила їххх у «Тринадцяти лютиххх»! Я ззза кожжжного зззаплатила! Тепер вони — мої!

— А звідки в «Тринадцяти лютих» беруться діти, яких вони вам продають? — спитав Джим, дивлячись дракониці просто у вічі.

— А осссь ццце тебе не ссстосссуєтьссся! — зло фиркнула вона.

— А от і стосується, пані Мальцан, — сміливо заперечив Джим. — Дуже навіть стосується. Маленьку принцесу, наприклад, викрали.

Дракониця була не при собі від люті. Вони забила по підлозі хвостом та провищала:

— Усссе одно, усссе одно вона моя!!! І ти тежжж!!! І сссвою Усссландію ти, дурню, більшшше ніколи не побачччишшш! Я тебе ніколи не відпущщщу!!!

При цьому вона важкою повільною ходою почала наближатися до Джима.

— Бачишшш! — зашипіла вона. — Зззараззз я іззз тобою привітаюссся і для почччатку для так тебе відлупцюю, радосссте моя, щщщо ти зовсссім забудешшш ссссвоє зззухвале базззікання!

Величезна лапа дракониці потяглася до хлопчика. Але Джим спритно вивернувся. Тоді дракониця почала бити тростю навколо себе, проте удари не досягали мети. Джим вихором носився повз парти і навколо кам'яної кафедри. Дракониця вже ледь не настигла його, але схопити не встигла. Вона злилася все більше та більше, то червоніючи, то зеленіючи, і на її тілі усюди вилізали шишки та бородавки. Видовище було геть неапетитне.

Джим поступово почав задихатися. Він кашляв, хапаючи ротом повітря, бо дракониця постійно виригала чад та вогонь. Але куди ж подівся Лукас? Адже він обіцяв прийти на допомогу разом із Еммою. Кімната вже була повною диму, і Джим ледь міг бачити, куди він біг. Нарешті пролунав дзвінкий Еммин свист. Дракониця озирнулася та побачила в клубах диму чудовисько із палаючими очима, що насувалося на неї. Схоже, це страховисько було не більше її самої,