Читати книгу - "Сирітський потяг"

188
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 33 34 35 ... 68
Перейти на сторінку:
переповідають в історіях про поневолення. Що індіанські фермери мали більше вмінь та урожаїв, ніж більшість європейців, які обробляли ту саму землю. Ні, вони не були «примітивні» — вони мали дуже добре розвинуті соціальні зв’язки. І хоч їх і називали дикунами, навіть видатний англійський генерал Філіп Шерідан був вимушений визнати: «Ми забрали їхню землю та засоби виживання. Тільки через це та проти цього вони почали війну. Чи могли ми очікувати інакшого?»

Моллі завжди думала, що повсталі індіанці поводилися, як головорізи, знімаючи скальпи й грабуючи. Дізнавшись, що вони робили спроби вести перемовини з колоністами, вбираючись у костюми в європейському стилі й звертаючись до Конгресу в сподіванні на справедливість, а їх неодноразово обманювали й зраджували, вона відчуває злість.

У класній кімнаті містера Ріда є фото Моллі Мелесіз, зроблене під кінець її життя. Вона сидить виструнчившись, вбрана в розшитий бісером головний убір, з двома великими срібними брошками на шиї. Її обличчя темне, вкрите зморшками, вираз його розлючений. Сидячи в порожньому класі після занять якогось дня, Моллі довго вдивляється в її обличчя, шукаючи відповіді на питання, які не знає, як поставити.

Увечері того дня, коли їй виповнилося вісім, з’ївши морозиво у вафлях та кусень торта, що її мама принесла з того магазину, в якому працювала, заплющивши очі та задувши крихітні свічки в рожеву смужку, загадавши палке бажання (отримати велосипед, пригадує вона, рожевий із рожево-білими розмаяними стрічками, такий, як одна дівчинка, що живе з іншого боку вулиці, дістала на іменини кілька місяців тому), Моллі сиділа на дивані, чекаючи, доки її татко повернеться додому. Її мама ходила кімнатою туди-сюди, безперестанку набирала його номер на телефоні, тихо бурмочучи: «Як можна забути про іменини власної доньки?» Але він не брав слухавку. Незабаром вони здалися й пішли спати.

Десь через годину вона прокинулася від того, що хтось трусив її за плече. Батько сидів на стільці біля ліжка, трохи похитуючись, тримаючи в руках пластиковий магазинний пакет і шепочучи:

— Привіт, Моллі Мелесіз, ти прокинулася?

Вона розплющила очі. Моргнула.

— Ти прокинулася? — спитав він знову, простягаючи руку й вмикаючи лампу з принцесами, яку купив їй на гаражному розпродажі.

Вона кивнула.

— Простягни руку.

Шурхочучи пакетом, він витягнув три пласкі картки, з якими продаються прикраси, з сірого пластику, з одного боку вкриті сірим пухом, з маленькими дармовисами, прикрученими посередині.

— Рибка, — сказав він, даючи їй маленьку перлову синьо-зелену рибу, — ворон, — чорну пташку, — ведмідь, — крихітного брунатного ведмедика. — Це мав би бути чорний ведмідь зі штату Мен, але продавався тільки такий, — додав він, наче перепрошуючи. — Слухай: я намагався придумати, що подарувати тобі на іменини такого, що щось означатиме, а не просто звичайну лайняну Барбі. І я подумав — ми з тобою індіанці. Твоя мама — ні, але ми індіанці. І мені завжди подобалися індіанські символи. Знаєш, що це символізує?

Вона похитала головою.

— Якась дурня, що символізує якусь дурню. Погляньмо, чи я це правильно пам’ятаю. — Сідаючи на ліжко, він узяв у неї з рук картку з пташкою, покрутив у руках. — Так, пташка — це магія. Вона захищатиме тебе від зурочень та інших дивних штук, про які ти навіть не підозрюєш. — Він обережно від’єднав маленький дармовис від картки, розкрутивши дротики, і поклав пташку на її столик біля ліжка. А тоді взяв ведмедика. — Оця люта тварина — захисник.

Вона сміється.

— Ні, чесно. Може, на вигляд і не схожий, але зовнішність оманлива. Цей товариш — безстрашний дух. І як безстрашний дух наділяє сміливістю тих, хто її потребує. — Він звільняє ведмедика з упаковання й кладе на стіл поряд із пташкою.

— Гаразд. А тепер риба. Напевно, вона найкраща з-поміж усіх. Вона надає силу не піддаватися магії інших людей. Скажи, круто?

Моллі на хвильку замислюється.

— А чим магія відрізняється від зурочення?

Він розкрутив дротик і поклав рибу поряд з іншими дармовисами, акуратно вирівнявши їх у лінію пальцем.

— Дуже добре питання. Ти напівсонна й усе одно кмітливіша за більшість бадьорих. Так, я розумію, що їхні описи схожі. Але різниця важлива, тож слухай уважно.

Вона сіла в ліжку.

— Чиясь магія може й не бути зуроченнями. Це може бути щось, на вигляд досить привабливе й на слух спокусливе. Наприклад… скажімо, хтось намагається тебе переконати зробити щось, чого тобі не варто робити. От як курити сигарети.

— Фе. Я такого ніколи не робитиму.

— Але це може бути щось не таке огидне, наприклад украсти шоколадку з магазину.

— Але ж мама там працює.

— Так, але навіть якби не працювала, ти ж знаєш, що не можна красти шоколадки, так? Але, можливо, в цієї людини багато магії і вона дуже переконлива. «Ну ж бо, Моллі, ти не попадешся, — каже він хрипким шепотом, — хіба ти не любиш цукерок, хіба тобі не хочеться, ну ж бо, лише раз!» — Взявши до рук рибу, він суворо відповідає: — «Ні, красно дякую! Я знаю, що ви задумали. Ваша магія на мене не діє, сер, я відпливу від вас, чуєте мене? Щасливо!» — Він рухає рибою в повітрі вгору-вниз, показуючи, як та пливе.

Зануривши руку в пакет, каже:

— От чорт. Я збирався купити тобі ланцюжок, щоб повісити ці брязкальця. — Він гладить малу Моллі по колінцю. — Не зважай. Буде ще й друга частина.

Через два тижні, якогось вечора повертаючись додому, він не впорався з керуванням і на тому все й скінчилося. За півроку по тому Моллі вже жила деінде. Минули роки, перш ніж вона купила собі ланцюжок.

Спрюс-Гарбор, штат Мен, 2011 рік

— «Переправа волоком». — Вівіан морщить носа. — Звучить як — навіть не знаю — якісь тортури.

Тортури? Напевно, нічого з цього не вийде.

— Переносити човен від однієї водойми до іншої? Я не дуже добре розумію метафори, люба, — каже Вівіан. — Що це має означати?

— Ну, — починає Моллі, — на мою думку, човен символізує те найголовніше, що ви берете з собою. А вода — може, те місце, куди вам завжди хотілося потрапити. Це щось для вас прояснило?

— Не зовсім. Боюся, я ще більше заплуталася.

Моллі витягає перелік питань.

— Почнімо й подивимося, як піде.

Вони сидять у вітальні на червоних стільцях із вигнутими спинками в блідому світлі пізнього пообіддя. Їхню роботу, заплановану на день, закінчено, Террі пішла додому. До цього періщив дощ, а тепер за вікном висять загострені шапки хмар, наче гірські хребти в небі, крізь них світять сонячні промені, ніби на ілюстрації з дитячої Біблії.

Моллі натискає кнопку маленького цифрового магнітофона, якого взяла зі шкільної бібліотеки, й перевіряє, чи той працює. А тоді набирає повні легені повітря й проводить пальцем по ланцюжку, що

1 ... 33 34 35 ... 68
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сирітський потяг», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Сирітський потяг"