Читати книгу - "Сильмариліон"

елдари знали тільки його назву та чули про нього зі слів гномів Синіх Гір.

З Ноґрода та Белеґоста науґріми перейши до Белеріанду; й ельфи нетямилися від зачудування, бо вважали, що саме вони єдині живі створіння в Середзем’ї, здатні розмовляти і виготовляти щось власними руками, та що, крім них, є ще хіба птахи і звірі. Проте Старші Діти не могли зрозуміти ні слова з мови науґрімів, яка для них звучала незграбно та неприємно; лише кільком елдарам вдалось опанувати її. Натомість гноми вчилися швидко й узагалі радше вивчали ельфійську мову, ніж навчали своєї чужинців. Мало хто з елдарів бував у Ноґроді та Белеґості, крім Еола з Нан-Елмота і сина його — Маеґліна; гноми ж гуртом рушили в Белеріанд і проклали широку дорогу, що вела попід схилами Гори Долмед, бігла вздовж течії ріки Аскар і перетинала Ґеліон при Сарн-Атраді, Кам’янистому Броді, де пізніше відбулася велика битва. Між науґрімами й елдарами ніколи не було справжньої приязні, хоч обидва народи мали один із одного користь; але в той час біди, які зіпсували їхню дружбу, ще не трапились і Король Тінґол радо вітав гномів. Однак згодом науґріми охочіше товаришували з нолдорами, ніж з іншими ельфами чи людьми, бо їх єднала любов і шана до Ауле; а нолдорські самоцвіти гноми цінували понад усяке багатство. У темряві Арди гноми вже витворили шедеври, бо з перших днів життя їхніх Отців були наділені дивовижною майстерністю при роботі з металами та камінням; але в той давній час вони більше любили працювати із залізом і міддю, ніж зі сріблом чи золотом.

Так-от, Меліан, як і всі маяри, володіла даром передбачення; і, коли добіг кінця другий вік Мелкорового Ув’язнення, вона підказала Тінґолові, що Спокій Арди не триватиме вічно. Тому він міркував, як облаштувати собі королівську оселю та зробити її належно міцною на випадок, якщо в Середзем’ї таки пробудиться зло; і по допомогу та поради Тінґол звернувся до гномів Белеґоста. Вони охоче погодилися надати їх, бо в той час іще не знали втоми і прагнули займатися чимось новим; і хоча науґріми завжди вимагали платню за свою роботу, байдуже, чи виконували її з радістю, чи гарували, але того разу вони вважали, що їх уже винагороджено. Адже Меліан багато чого навчила гномів, а Тінґол подарував їм чимало прегарних перлів. Ті перли дав йому Кірдан, бо в мілких водах довкола Острова Балар їх було безліч; але науґріми не бачили раніше нічого подібного, тому високо оцінили дар. Одна перлина була завбільшки як голубине яйце, і сяйво її нагадувало відблиск зоряного світла на морській піні; назвали цю коштовність Німфелос, і ватажок гномів Белеґоста цінував її більше, ніж гору скарбів.

Отже, науґріми довго та радо працювали на Тінґола і вигадали для нього палаци на кшталт власних, вириті глибоко в землі. У тому місці, де Есґалдуін збігав униз, відділяючи Нелдорет од Реґіону, посеред лісу здіймався кам’янистий пагорб, біля підніжжя якого текла ріка. Там гноми зробили браму, що вела до Тінґолових чертогів, а через річку перекинули кам’яний міст, по якому тільки й можна було ввійти у браму. Від брами широкі переходи збігали вглиб до високих зал і покоїв, висічених у живому камені, й помешкання ті були такі численні та величні, що їх нарекли Менеґрот — Тисяча Печер,

Але й ельфи брали участь у будівництві, тож і вони, і гноми — кожне з допомогою свого таланту — втілювали там видіння Меліан, дивовижні та прекрасні образи заморського Валінору. Колони в Менеґроті було витесано на манір буків Ороме — стовбур, гілки і листя — й освітлено золотими ліхтарями. Соловейки співали там, наче в садах Лоріена; срібні водограї шуміли в чашах із мармуру, а підлоги були викладені різнобарвними камінцями. Різьблені силуети звірів і птахів мчали по стінах, підіймалися на колони чи виглядали з-поміж усіяних квітами віт. А з плином років Меліан і її служниці завісили зали тканими гобеленами, на яких було зображено діяння валарів, і чимало з того, що відбулося на Арді з часу її постання, і натяки на те, що гряде в майбутньому. То була найпрекрасніша з усіх королівських осель на схід од Моря.

По завершенні будівництва Менеґрота у володінні Тінґола та Меліан запанував спокій, науґріми час від часу переходили через гори і торгували в ельфійських землях; але гноми рідко бували у Фаласі, бо ненавиділи шум моря та боялися дивитися на нього. До Белеріанду не надходило жодних чуток чи звісток із зовнішнього світу.

Проте, коли добігав кінця третій вік Мелкорового Ув’язнення, гноми стривожились і звернулися до Короля Тінґола, кажучи, що валари не викорінили остаточно північного зла, й от залишки його, помножившись у темряві, знову виповзли на світ і розбрелися по всіх усюдах.

— У землях на схід від гір завелися люті тварюки, — казали вони, — і твій давній рід, який мешкав там, утікає з долин у гори.

Минуло не дуже багато часу, і лиховісні потвори дісталися Белеріанду, перебравшись через гірські перевали або перейшовши з півдня через темні ліси. То були вовки чи, може, потвори в подобах вовків, а також інші люті породження мороку, а серед них і орки, котрі згодом сплюндрували Белеріанд; але на той час їх було надто мало, вони поводились обережно, розвідуючи шляхи підступу й очікуючи повернення свого володаря. О тій порі ельфи не знали, ні хто вони, ні звідки прийшли, і сприймали їх як аварів, здичавілих і знавіснілих у нетрях; кажуть, їхні здогади були не далекі від істини.

Тому Тінґол почав думати про зброю, якої раніше його народ не потребував, і її для Короля вперше викували науґріми, котрі в цій справі не мали рівних, хоча жоден із них не зміг перевершити майстрів із Ноґрода, найславетнішим серед котрих був Телхар. Усі науґріми були давнім войовничим народом і затято боролися проти кожного, хто хотів їх пригнобити: проти слуг Мелкора, проти елдарів чи аварів, проти диких звірів, а нерідко — проти власних родичів, гномів із інших домів чи володінь. Небавом синдари навчились у них ковальства; та в гартуванні сталі гномів не змогли перевершити навіть нолдори, й у виготовленні плетеної з кілець кольчуги, яку винайшли ковалі з Белеґоста, їм теж не було рівних.

Отож, у той час синдари були добре озброєні, прогнали лихих почвар і знову зажили в мирі; а в арсеналах Тінґола назбиралося безліч сокир, списів, мечів, високих шоломів і довгих блискучих сорочок-кольчуг; адже