Читати книгу - "Дев'ять Принців Амбера"

часу. На восьмий день нашої подорожі ми вже були близькі до Амбера. Саме тоді і вибухнув шторм.

Море почорніло, над головою стали збиратися хмари, вітрила повисли в недовгому штилі. Сонце сховало своє обличчя — величезне і блакитне — і я зрозумів, що Ерік нарешті нас виявив.

Потім піднявся вітер і — хай вибачать мені цю метафору — буквально вломився в той корабель, на якому я плив. І рвав нас вітер, і била буря — як говорять або говорили поети. Перший же шквал розвернув флагман носом назад. Нас кидало з боку в бік, як гральні кості в руці велетня. На нас накинулися одразу і води моря, і злива зверху. Небо почорніло, гримів страхітливий гуркіт. При першому ударі всі скрикнули, в цьому я не сумніваюся. Я, принаймні, скрикнув. З великими труднощами добрався я по палубі до покинутого штурвала. Я пристебнувся і взяв його в руки. Ерік потирав від радості руки у себе в Амбері, вже тут у мене не було ніякихсумнівів.

Потім я відчув легкий свербіж, почув дзенькіт невеликих дзвіночків і побачив Блейза, ніби на іншому кінці сірого туманного тунелю. Минуло вже п'ять годин з початку шторму. Я не мав ні найменшого уявлення, скільки втрачено людей.

— У чому справа? — Запитав Блейз. — Я вже кілька разів намагався зв'язатися з тобою.

— Життя повне несподіванок. зараз ми пливемо по одній з них.

— Шторм?

— Можеш закласти свої штани. Це не шторм, а його пра-пра-дідусь. Мені здається, ліворуч по борту я бачу якесь чудовисько. Якщо у нього є хоч крапля мізків, воно вдарить об дно корабля… він тільки що так і зробив.

— У нас теж тільки що був шторм, зауважив Блейз.

— І теж пра-пра-дідусь?

— Звичайний. Ми втратили двісті чоловік.

— Вір, кріпися, і давай-но зв'яжемося пізніше, — відповів я. — Годиться?

Він кивнув, за спиною його зблиснули дві блискавки.

— Ерік знає про наші сили, — додав він перш, ніж відключитися.

Мені нічого не залишалося робити, як погодитися з ним.

Минуло ще три години, перш ніж море стало хоч трохи заспокоюватися, а те, що ми втратили більше половини нашого флоту (на одному моєму флагманському судні загинули сорок чоловік із ста двадцяти) я дізнався значно пізніше. Йшов сильний дощ.

І все ж по морю, через Рембо, ми пропливли.

Я витягнув з колоди Рендома.

Коли він побачив, хто говорить, його першими словами були:

— Повертай назад.

— Чому?

— Тому що, якщо вірити Льювіллі, Еріку нічого не варто зараз стерти вас в порошок. Вона говорить, що вам треба було почекати трохи, поки все не уляжеться, і напасти на нього у найнесподіваніший момент, коли він і думати про це забуде — скажімо, через рік.

Я похитав головою.

— Вибач. Але не можу. Занадто багато втрат у нас було, і ми майже біля мети. Зараз або ніколи.

Він знизав плечима, і на обличчі явно відбився вираз, який легше всього описати словами: «Не кажи потім, що я тебе не попереджав».

— А все ж чому? — Запитав я.

— Головним чином тому, що він може керувати погодою.

— І все ж нам доведеться ризикнути.

Він знову знизав плечима.

— Не кажи потім, що я тебе не попереджав.

— Він точно знає, що ми наближаємося?

— А як ти сам думаєш? Хіба він повний кретин?

— Ну звісно ні.

— Тоді він знає. Якщо я знаю про це в Рембо, то тим більше він знає про це, сидячи в Амбері — а я ЗНАЮ по тих коливаннях, які ви викликаєте по Відображеннях.

— На жаль, у мене з самого початку були недобрі передчуття щодо нашої експедиції, але це — план Блейза.

— Вийди з гри, і нехай з плечей летить тільки його голова.

— Ні, так я ризикувати не буду. Він може і виграти. Я веду флот.

— Ти розмовляв з Каїном і Жераром?

— Так.

— Тоді ти думаєш, що у тебе є шанс. Але послухай, Ерік розібрався, як контролювати Дорогоцінний Камінь Правосуддя, наскільки я зрозумів з придворних пліток Рембо про його двійника. Він може використовувати його, щоб контролювати погоду в реальному світі. Це безперечно. Один Бог знає, що він ще може зробити з його допомогою.

— Шкода, — відповів я, — Але доведеться винести і це. Не можу дозволити, щоб кілька жалюгідних штормиків деморалізували нас.

— Корвін, я зізнаюся тобі. Я сам говорив з Еріком три дні тому назад.

— Чому?

— Він викликав мене. Я говорив з ним більше від нудьги. Він дуже ретельно описав мені, якими оборонними засобами він володіє.

— Він говорив з тобою тому, що дізнався від Джуліана, що ми подорожували разом і діємо заодно. Він просто був упевнений, що все сказане тобі дійде до мене.

— Може бути. Але це нітрохи не змінює сказаного.

— Це вірно, — погодився я.

— Тоді залиш Блейза і нехай він сам веде свою війну. Ти зможеш напасти на Еріка пізніше.

— Але скоро його будуть коронувати в Амбері.

— Знаю, знаю. Але ж на короля напасти так само легко, як і на принца, адже так? Яка різниця, як він буде називатися в той час, коли ти його переможеш? Він все ще буде Еріком.

— Теж вірно. Але я дав слово.

— Так візьми його назад.

— Боюся, що не можу цього зробити.

— Тоді ти просто божевільний. Справжній псих.

— Можливо.

— Ну що ж, у будь-якому випадку — ні пуху, ні пера.

— До біса.

— До зустрічі.

Ось так і закінчився наш розмова, і чесно кажучи, вона мене стривожила. Цілком можливо що попереду нас чекала пастка.

Ерік був далеко не дурень. Можливо попереду нас чекало щось непередбачене і смертельно небезпечне. В результаті цих роздумів я просто знизав плечима, сперся об борт корабля і засунув свої карти за пояс.

Бути принцом Амбера значить бути гордим і самотнім. Це значить, що ти не можеш довіритися жодній живій душі. Я ніколи не був від цього в захваті, але що вже тут поробиш.

Я не сумнівався, що Ерік управляв тим штормом, який тільки що на нас обрушився, а це означало, що Рендом не збрехав. Ерік може управляти погодою в Амбері.

Так що я спробував і сам щось зробити.

Я знову направив флот до Амбера через снігопад, що валив з неба. Це був найжахливіший снігопад з усіх, які я коли-небудь створював.

На океан падали величезні білі вихори снігу.

Нехай-но він спробує зупинити те, що природне для даного Відображення, якщо зможе.

Він зміг.

Приблизно через півгодини снігопад припинився. Амбер був практично неприступний, і він дійсно був могутнім містом.