Читати книгу - "Квіти для Елджернона"

Вона перегнулася й дістала хусточку, якою вряди-годи витирала з лоба піт. Навіть у неясному світлі, віддзеркаленому від поверхні озера, я побачив, що на ній наліплений грубий шар макіяжу, але вона здавалася досить привабливою з прямим темним волоссям, що вільно спадало на плечі, проте її обличчя було одутлим і розпухлим, так ніби вона щойно прокинулася від сну. Вона хотіла розповісти про себе, а я хотів послухати.

Батько дав їй гарний дім, освіту — усе, що багатий суднобудівельник міг дати своїй дочці, — але не прощення. Він ніколи не пробачив їй втечу з простим матросом.

Говорячи, вона взяла мене за руку й поклала голову мені на плече.

— У ту ніч, коли Гері і я одружилися, я була наляканою невинницею, — прошепотіла вона. — А він наче збожеволів. Спочатку дав мені ляпаса й побив мене. А потім зґвалтував без будь-яких виявів кохання. Це був останній раз, коли ми кохалися. Більше я не дозволяла йому доторкнутися до себе.

Вона, мабуть, зрозуміла з тремтіння моєї руки, що її розповідь вразила мене. Вона була для мене надто ґвалтовною та інтимною. Відчувши, що моя рука смикнулася, вона вхопилася за неї міцніше, наче хотіла закінчити свою історію, перш ніж дозволити мені піти. Вона була для неї важливою, і я сидів нерухомо й тихо, як сидить той, хто годує пташку зі своєї руки.

— Не те щоб я не любила чоловіків, — запевнила вона мене з щирим виразом широко відкритих очей. — Я кохалася з іншими чоловіками. Йому не віддавалася, але віддавалася багатьом іншим. Більшість чоловіків ставляться до жінки ласкаво й ніжно. Вони кохаються повільно, спочатку пестячи й цілуючи її.

Вона подивилася на мене значущим поглядом і погладила мою долоню своєю розкритою долонею. Це було те, про що я чув, читав і мріяв. Я не знав її імені, й вона не запитала, як звуть мене. Вона лише хотіла піти зі мною кудись туди, де ми були б самі-одні. Що про це подумала б Аліса, запитав себе я.

Я незграбно її приголубив і поцілував ще більш невпевнено, й вона подивилася на мене.

— У чому річ? — пошепотіла вона. — Що ти думаєш?

— Я думаю про тебе.

— Ти маєш місце, куди ми могли б піти?

Кожен крок вимагає від мене великої обережності. Коли земля розверзнеться піді мною і я провалюся в безодню непевності? Щось штовхало мене вперед — випробувати свою спроможність спілкування з жінкою.

— Якщо в тебе такого місця нема, готель «Особняк» на П’ятдесят третій стріт коштує недорого. І вони не стануть розпитувати тебе про багаж, якщо ти заплатиш наперед.

— Я маю кімнату…

Вона подивилася на мене з новим виразом поваги.

— Це дуже добре.

Поки що все було гаразд. І це мене зацікавило. Чи довго я витримаю, перш ніж мене затопить хвиля паніки? Коли ми опинимося самі в моїй кімнаті? Коли вона роздягнеться? Коли я побачу її тіло? Коли ми ляжемо в ліжко?

Для мене було важливо довідатися, чи зможу я бути таким, як інші чоловіки, чи зможу я попросити жінку, щоб вона розділила життя зі мною? Мати розум і знання було недосить. Хоч і без цього я не міг обійтися. Я спізнав відчуття полегкості, коли відчув, що це можливо. Збудження, яке опанувало мене, коли я її цілував, повернулося, і я був певен, що зможу бути нормальним із нею. Вона відрізнялася від Аліси. Вона була жінкою, яка бачила світ.

Потім голос у неї раптом змінився, став непевним.

— Перш ніж ми підемо… Лиш одне…

Вона підвелася на ноги й ступила крок до мене у світлі від вуличного ліхтаря, розстебнула пальто, і я побачив форму її тіла, якої не міг собі уявити протягом того часу, коли ми сиділи, притулившись одне до одного в тіні.

— Лише п’ятий місяць, — сказала вона. — Це не створює якоїсь різниці. Ти ж не заперечуєш?

Стоячи там у розстебнутому пальті, вона нагадала мені картину тієї жінки середнього віку, що тільки-но вийшла з ванни й розкрила халат, щоб Чарлі зміг побачити її тіло. І я чекав, як богохульник чекає на удар блискавки. Я відвернувся. Це було останнє, на що я міг сподіватися. Але застебнуте на всі ґудзики пальто, яке вона вдягла в таку гарячу ніч, мало б остерегти мене, що тут щось не так.

— Це не від чоловіка, — запевнила вона мене. — Я тобі не набрехала, коли розповідала про своє життя. Я не бачилася з ним багато років. Це від торговця, з яким я познайомилася десь вісім місяців тому. Я з ним жила. Я не збираюся більше з ним бачитися, але хочу народити дитину. Нам доведеться лише бути обережними — принаймні не тертися одне об одного грубо. А щодо всього іншого ти можеш не турбуватися.

Її голос втратив упевненість, коли вона побачила вираз мого обличчя.

— Це гидко! — закричав я. — Тобі має бути соромно, що ти пропонуєш мені таке!

Вона відсахнулася від мене, швидко прикривши пальтом те, що зберігалося під ним.

Коли вона зробила цей захисний жест, я побачив ще один давній образ: свою матір, вагітну моєю сестрою, у ті дні, коли вона тримала мене не так міцно, зігрівала мене менше своїм голосом й обіймами, захищала мене менше від тих, хто наважувався сказати, що я ненормальний.

Думаю, я схопив її за плече — не певен, але вона заверещала, і я раптово повернувся до реальності, відчувши небезпеку. Я хотів сказати, що не мав наміру завдати їй кривди — не хотів зробити їй боляче, бо я ніколи нікому боляче не робив.

— Будь ласка, не верещи!

Але вона верещала, і я почув, як по темній стежці до нас наближаються чиїсь кроки. Ніхто не міг би зрозуміти того, що було між нами. Я побіг у темряву, щоб знайти вихід із парку, петляючи однією стежкою, потім іншою. Я не знав парку, й несподівано щось відкинуло мене назад. То був паркан, сплетений із дроту, — глухий кут. Потім я побачив гойдалки й дитячі гірки — то був дитячий майданчик, замкнений на ніч. Я побіг попід парканом, спотикаючись об покручене коріння дерев. Біля озера паркан закручувався навколо майданчика, я повернув назад, знайшов іншу стежку, перебіг через невеличкий місток, а потім зробив коло й пробіг під ним. Виходу не було.