Читати книгу - "Я, «Побєда» і Берлін"

була всередині і всьому водночас можна було знайти цілком логічне застосування. Тут була гора бочонків з номерами з російського лото, які пам'ятали ще Леніна з броньовиком або й того гірше — хрестини Тутанхамона. Увесь той мотлох смердів так. ніби в шухляді крім нього здох слон із псоріазом і пролежав там з добрих сотню літ. Аліса перебирала чудернацькі непотрібні речі і дивом дивувалася: нащо вони були тим людям, які тут мешкали? Вона пригадала собі скрупульозний порядок у шафах і шухлядах своїх батьків, хоча в самої вдома здебільшого був бардак. Вона любила хаос в предметах і тому не могла так просто відмовитися від думки, що треба безпричинно покинути цю дивну кімнату. Раптом з вулиці прилетів, знайомий до колік у животі, відзвук машини. Він мобілізував сили і розум дівчини до такої міри, що вона могла б тактично виграти битву з німцями під Курськом. Тому, дивуючись сама собі, крадучись підійшла до вікна і, спостерігаючи кутовим зором за дорогою, що бігла від лісу аж до подвір'я, рилася в шухляді, ніби точно знала, що вона там має знайти. її пальці перебирали кожну дрібничку, і на екрані в мозку висвічувалася повна характеристика того чи того предмета, включно з датою, місцем і маркою заводу-виготовлювача. До руки попадалися ручки шарикові без стержнів, спиці в'язальні погнуті, клубок мохеру херового, наперсток, ключ на 17 з одного боку і на 13 — з другого. Пістолета тут не знайдеш, якби те село було в Карпатах — інша річ. Тут жили явно пацифісти.

Машина гуділа і перділа вже дуже близько. їй здавалося, що вона чує голос Фріца, який, перекрикуючи гул мотора, горланив пісню Сердючки. Вона відійшла задкуючи до стіни і, не спускаючи очей з закаканого вікна, шарила рукою в пошуках хоча б якої-небудь зброї. З величезною курявою пилюки ґрат в'їхав на подвір'я. З нього виліз Фріц і двоє очманілих попутників.

— Ей, сучара! Я йду! Не наклич на нас біду! — заскавулів Фріц, і цитата з Юрка Юрченка додала б йому за інших обставин хоч якогось інтелектуального присмаку. Але зараз то звучало, ніби пес випадково плямкнув губами і вимовив слово «МАМА».

Аліса стояла зразу за дверима, стискаючи в руках величезний серп, який намацала на стіні в сінях. Як глибоко б його закопав у землю Фріц, знаючи наперед про його останнє застосування.

— Ей, сука! Ку-ку, — зайшов він у сіни.

— Дорогу ми знаєм, трахацца любім, — розрубуючи йому бошку на дві половини, відповіла Аліса.

Колись, дивлячись по тєліку дурний фільм про маніяка, який різав усіх навколо бензиновою пилкою, вона не замислювався над тим, як то є — вбити людину. І більше того, як то є — розрубати комусь голову. Голова Фріца, а точніше — бетон, яким вона була залита, не належав до бетону найм'якіших марок, придатних до розрубування серпом, але… Хотіння проламати його макітру було в Аліси настільки сильним, що цементний розчин піддався і випустив назовні всьо, що було всередині. А всередині було, повірте, до фіга. Ніхто б і не подумав, що у такого дегенерата, як Фріц — стільки цінних речей в голові. Кров бризнула на стіни, але Фріц продовжував йти вперед. Він обернувся, щоб вияснити причину різкого болю в голові, і, обертаючись, зачепився рукояткою серпа, який з його баняком вже становив одне ціле, за відхилені двері до кімнати, з яких, власне, пару хвилин тому вишмигнула Аліса. Фріц спровокував тим самим ефект розрізування кавуна: коли шматок, який намагаються відрізати — завеликого розміру, ножем роблять рух убік, ніби відламуючи його від основної маси. 1 в цю мить — серп задів, нарешті, якусь життєво важливу річ у голові, і вона виключилася, як старий совдепівський торшер без надії включитися ще раз. Дуже тихо і мирно, на диво, він опустився на коліна і, смішно покрутивши головою, як роблять дітки (типу ай-яй-яй, як негарно!), розпластався долі, а з голови продовжували витікати і вилізати різноманітні запчастини і змазки, а також уся його непомірна дурь, яка назбиралася в ньому за останні 25 років. Аліса переступила тіло, стала над ним і нахилилася. Все-таки фільми підготовлюють людину до екстремальних умов. Навіть нудоти не було. Вона обшарила його кишені і знайшла ключ від машини у вигляді підточеної викрутки, а також те, що хотілося знайти найбільше — його маленький пістолет, начинений саморобними кулями, зробленими з обрізків маленьких цвяхів. Узявши його в руку, вона приставила його до голови Фріца і натиснула на спуск. Голову рознесло, як банку згущеного молока, яку забули у киплячій воді. І так само те, що не вилізло з неї через шпару, розлетілося і поприлипало до стін сіней.

— Фріц, нє! — почула вона крики ззовні.

— Ми трупи, трупи! — менш оптимістичний текст Кампазітара також долинув до неї.

Аліса підвелася на ноги, і в цю мить у коридор залетіло двоє перестрашених. хлопців, які, побачивши Алісу, всю в крові і з пістолетом у руці, а внизу розрубаного, як тюлень, Фріца, готові були здати аналізи за всю рідну школу разом з шефами з тернопільського заводу лампочок.

— Ти шо, твою мать? — дипломатично звернувся до Аліси Йог.

— А, так… нічо вобще-то — завалила одну собаку, а зараз хлопну ще двох, — спрямувавши дуло убік дуету, зауважила, що Кампазітар посірів на виду, але неприродно, якимось брудним відтінком. Йог, у свою чергу, був майже нормальний, але від нього несло гімняками, і вона дійшла висновку, що він обісрався. На його місці обісрався б кожен. І тому факт появи смороду на майданчику не викликав помітного ажіотажу. Всіх більше цікавило — як розіграється кульмінаційна сцена. Аліса не збиралася стріляти, але і не збиралася відпускати двох дуріків, які були реальними шматами. Не зробивши нічого — вони скоїли злочин, і залишити їх живими було би тупо. Аліса не хотіла крові, але розуміла прекрасно, що, подарувавши їм життя, вона матиме зайвий клопіт.

— Де Лєший? — запитала вона врешті-решт.

— Його Фріц, сука, на атстойнік відвіз. Там, де машини, — заскавулів Кампазітар і додав: — А ти прикольна чувіха — мені ще на хаті захавалася, я просто дуже Фріца сцу, тобто сцав.

— Не гинди, шмата, — відповіла Аліса. — Де той атстойнік?

— Я тебе проведу, тільки нічого мені не роби, — попросився Кампазітор, і дівчина натиснула на курок. Лице Кампазітара перетворилося в миску фаршу, його відкинуло до стіни, по якій він сповз униз, залишаючи червоне графіті на білому вапні побілки.

— А ти, кобелино, що скажеш? — повернула вона голову до Йога.

— А