Читати книгу - "Твори у дванадцяти томах. Том перший"

заблукали, серед прокльонів, які сипалися на них, тільки її голос став винним в обороні. Того вечора вона співала своїм супутникам доти, аж вони відчули, що втома зникла і в серця вселилася нова надія. А коли їжі почало бракувати і кожний шматочок пильно відмірявся, вона повстала проти хитрощів свого чоловіка й Ситки Чарлі, вимагаючи, щоб їй давали таку самісіньку пайку, як і всім.

Ситка Чарлі пишався тим, що приятелював з цією жінкою. Якийсь новий скарб, якусь широчінь внесла вона в його життя. Досі він був сам собі за напутника, ішов власним шляхом, не озираючись ні на кого, чинив усе за власними приписами. Він виховав свою мужність, не зважаючи ні на що, окрім власної гадки. І ось уперше він відчув, що чиясь стороння сила збудила в ньому все найкраще, що там дрімало. Один ласкавий погляд ясних проникливих очей, одне слово подяки дзвінкого голосу, один легенький порух уст, що складалися в такий чарівний усміх, ущасливлювали Ситку Чарлі на цілі години. Вона надихала його, підносила у власних очах; уперше він був свідомо гордий з того, що так добре засвоїв мудрість подорожню. Він і місіс Епінгвел завжди додавали духу в знебулі серця своїх товаришів.

Вони побачили Ситку Чарлі, й обличчя в усіх трьох проясніли: адже він був їм єдиною опорою в дорозі. Але Ситка Чарлі, що своїм звичаєм ховав однаково й турботу, й утіху під машкарою суворої байдужості, тільки спитав у них, що діється з рештою, розказав, де вогонь, і рушив далі. Потім він зустрів самітного індіянина, що нічого не ніс і кульгав, стиснувши губи; погляд йому був повний муки від болю в нозі, де живе тіло марно боролося з мертвим. Для нього зроблено все, що можна зробити, та коли боротьба за існування досягає крайніх меж, недолугий і безталанний мусить загинути. Ситка Чарлі бачив, що індіянинові недовго вже до кінця. Порятувати бідолаху він усе одно не міг, отже, сказав йому на потіху кілька суворих слів і подався знов далі. Потому стрів ще двох індіянів — тих, що їм доручив вести Джо, третю білу людину з їхнього гурту. Вони покинули його. Ситка Чарлі з першого погляду помітив затаєну пружність у їхньому тілі й зрозумів, що вони врешті збунтувалися. Отже, він не був заскочений зненацька, коли у відповідь на його наказ вернутися й шукати Джо ті блиснули мисливськими ножами, вийнявши їх із піхов. Жалюгідне то було видовисько: троє виснажених людей міряються своєю кволою силою серед могутньої неосяжної пустелі. Одначе двом довелося скоритись під ударами, що їм завдавав третій прикладом рушниці. Вони почвалали назад, як побиті собаки. А за дві години по тому вони допленталися до табору, де решта гурту горнулася до вогнища під захистом завіси; між ними йшов, заточуючись, Джо, а позаду — Ситка Чарлі.

— Кілька слів, товариші мої, перше ніж ми ляжемо спати, — мовив Ситка Чарлі, коли вони з'їли по малесенькому шматкові прісного хліба. Він звернувся до індіянів їхньою мовою, сказавши наперед білим, про що говоритиме. — Кілька слів, товариші мої, задля вашого власного добра, — ачей, вони допоможуть вам зберегти життя. Я дам вам закон. І той, хто його порушить, сам накличе на себе смерть. Ми здолали Гори Мовчання й мандруємо тепер коло верховини Стюарту. Мине одна ночівля, може, кілька, а може, й багато ночівель, але колись ми таки дійдемо до людей на Юконі, що мають багато їжі. Отже, нам треба дотримуватись закону. Сьогодні Ка-Чукте й Гоугі, котрі мали пробивати дорогу, забули, що вони чоловіки, і втекли, як малі діти. Ну що ж, вони забули, то забудьмо й ми. Але надалі нехай пам'ятають. Якщо вдруге станеться таке, то… — Він недбало, але зловісно, торкнув свою рушницю. — Завтра вони понесуть борошно й пильнуватимуть, щоб білий чоловік Джо не лишився десь на дорозі. Борошно виміряне. Якщо до вечора забракне хоч унції… Розумієте? Сьогодні були ще такі, що забули. Оленяча Голова й Троїстий Лосось покинули білого чоловіка Джо на снігу. Нехай вони надалі не забувають. Удосвіта вони вийдуть протоптувати дорогу. Ви чули закон. Глядіть, не порушуйте його.

Хоч як хотів Ситка Чарлі, а не міг примусити своїх людей не розтягатися в дорозі. Від Оленячої Голови й Троїстого Лосося, що протоптували стежку попереду, до Ка-Чукте й Гоугі з Джо було більше як миля. Кожен волікся, падав або відпочивав — робив, як заманеться. Посувалася валка зовсім безладно. Всі напружували останню силу й пленталися вперед, аж поки зовсім знемагали, а тоді, за мить, якимось дивом з'являлося ще трошки снаги. Щохвилини хтось падав і був певен, що вже не зможе підвестися, однак підводився, і так щоразу. Тіло знебувалося, воля перемагала; але кожна перемога була трагічна. Індіянин з обмороженою ногою вже не міг іти й рачкував. Він рідко спинявся, бо знав, як жорстоко карає мороз за перепочинок. Навіть у місіс Епінгвел усмішка немов закам'яніла на вустах, а її очі дивилися вперед, мов невидющі. Часто вона спинялася й притискувала руку в хутряній рукавиці до серця, задихаючись і вмліваючи.

Джо, білий чоловік, перейшов межу страждань. Він уже не благав, щоб його покинули самого, не просив смерті. Він був спокійний і вдоволений, бо маячня затамувала йому болі. Ка-Чукте й Гоугі брутально тягли Джо наперед, люто поглядаючи на нього або часом і штурхаючи. На їхню думку, це була найвища несправедливість. Серця їм накипали зненавистю й хололи зі страху. Він геть ослаб, то з якої речі вони мають витрачати на нього останню силу? Коли вони тягтимуть його далі, то самі помруть, а як збунтуються… і вони згадували закон Ситки Чарлі та його рушницю.

Під кінець дня Джо падав усе частіше, і все важче було його підводити, тому вони лишилися далеко позаду. Часом усі троє падали на сніг, так знесилилися й самі індіяни. А тим часом у них на спині було життя, снага, тепло. В мішках з борошном була життєдайна сила. Вони невідступно про це думали, і те, що сталося, повинно було статися. Вони впали коло великого вітролому, де тисячі саженів сухого дерева наче тільки й чекали на сірника. Поблизу була ополонка. Ка-Чукте глянув на дерева й на воду, те саме вчинив і Гоугі, потім вони перезирнулися. Все робилося мовчки. Гоугі запалив вогонь; Ка-Чукте набрав у цинову кварту води й загрів її. Джо незрозумілою їм мовою щось лепетав про інший світ. Вони розколочували борошно в теплій воді, як на млинці,