Читати книгу - "Сарабанда банди Сари"

калюжа та накладена ним купка. Вiн роз'їжджався на лапках, але вперто лiз до порожньої миски Террi. О, Господи, чому, навiщо я послухався Єви? Саме так думав колись i Адам. Але було запiзно думати, як i в моєму випадку.

Я пiдвiвся зробити кашову сумiш. Думав, що намучуся, але впорався на диво швидко. Незабаром Зiггi цямкав, а Террi спокiйно спав у фотелi. Мабуть, каша для цуценяти не цiкавила старого мисливця. «Все, друже. Похарчуєшся - спи». I я вклався знову. Але Зiггi спати не хотiв. Вiн знайшов одну з гумових гидот Террi та вовтузив її по пiдлозi. До мене дiстатися вiн не мiг - зависоко. Хоча намагався. Потiм вiн пiдповз до Террi, проте той на нього загарчав. Тихо, хоча й переконливо. Зiггi задзявкав. «Зараз прийде Гестапо, - сказав я йому. - I ти, маленьке дзявкало, дiстанеш на горiхи. Чи як це зветься у вас, собак? Спи!» Вiн знову наблизився до мого дивану i давай пiдтягуватися на своїх неслухняних коротких лапках i так жалiсно скавулiти, що я взяв його до себе. Яке ж воно приємне на дотик, оксамитове створiння. Вiн вилизав менi обличчя, позiхнув, а потiм влаштувався на шиї, бiля вуха. З розкладеними лапками вiн був схожим на пазлик. I захропiв. Я - теж. Годинник звiтував, що зараз пiв на шосту ранку. А щоб тобi! Подумав в його бiк я. Вiн штрикнув мiй бiк шпажкою-одиничкою. 5:31. Боже мiй…

РОЗДIЛ VIII

Щонайменше про прiзвище генiального футболiста,

помилки сприйняття явищ

та речей, вчительок географiї,

а також про правила листування

з незнайомцями

«Привiт», - гучно привiтався зi мною Террi. Я також привiтався i попросив його трохи посунутися, бо вiн фактично вклався на мене. Террi з мiсця анiруш. Нахабна спанiелина. Я його лiктнув. «Ти чого?» Заверещав Террi голосом, дуже схожим на голос Мiлiка. Я вiдкрив очi. «Це ти?» «А ти що думав, що Боженька iз тобою заговорив? Тобi треба вставати. Я вже твого малого бавлю пiвгодини, а менi час снiдати! I займатися!»

Зiггi перелiз iз колiн Мiлiка менi на груди, розклавшись у позi «морська зiрка». «Снiдати - насамперед». Господи, цей малий будує все своє життя за харчовим розкладом, а ще в нобелiвськi лауреати себе позаписував, лiнько ненажерливий. Пiдводитися я не хотiв. Тiло болiло, серце кололо, голова розколювалася. Гармонiя та єднання! «Слухай, а котра година?» «Майже дев'ята!» Тут вже я пiдхопився, бо статтю про китiв менi треба було принести о 10:00.

«Ти чого?» «Менi треба бiгти на роботу. Де твiй батько?» «Думаю, вже на роботi, а що вiн тобi? Невже вiн вдягнув твою улюблену сорочку?» «Чому нiхто не накрутив будильника?» «Всi все накрутили. Ми що, повиннi знати, коли тобi слiд вставати? Ти нам нiчого такого не казав. А нi сiло нi впало будити людину - дякую, хай це робить хтось iнший. Одного разу я розбудив Едiка. Я розповiдав тобi про нього? Подивися на моє лiве вухо. А зараз на праве. Бачиш рiзницю? Лiве трохи стирчить - це Едiк постарався». «Ну й за що вiн тебе?» Поцiкавився я. Едiка я добре розумiв i миттєво виправдав. Є в Полонських цiлком нормальнi родичi.

«Розумiєш, вiн любить маленьких жiнок. Низеньких та худеньких. Коли вони з ним в одному лiжку - їх просто не помiчаєш, вони мало вiдрiзняються вiд однiєї ноги Едiка, бо вiн - кремезний. От. Едiк склав двi ноги як одну, але я звiдки про це знав? Бачу - двi ноги. От я i гепнувся на одну з його нiг. Виявилося, що це не нога, а його жiнка. Вона заверещала, Едiк прокинувся i схопив мене за вухо». «Зрозумiло. От краще скажи менi, звiдки в тебе така звичка - залiзати у лiжко до фактично чужих тобi чоловiкiв? Ти вважаєш це нормальним? Едiк тобi хто?» «Родич. Я б iз задоволенням залазив у лiжко до жiнок. Але мама мене гiдно виховала, та й взагалi це ще небезпечнiше. В кожному разi, я не винний, що рано прокидаюсь i менi нудно, а ви всi - дорослi - забагато спите».

«То Гестапо вже на роботi. Вiн що, навiть не поснiдав?» Серйозне ставлення Полонських до снiданкiв - це родинна мантра. Цiкаво, що вони думали про Сару з її невпорядкованим харчуванням та дiєтами? «Чого б це вiн не снiдав? Батько прокинувся, поснiдав, навiть подивився твiй телевiзор та почухав твоє бульдоженятко, а ти - спав собi!» «А Сарабанда?» «Що Сарабанда?» «Була Сарабанда?» «Генделя?» «Г.-Ф.» «Була, ти ж бачиш, що я вже на кухнi тусуюся. Вже з пiвгодини як. Крiм того, я встиг Террi вивести, нагодувати, а ти на мене нiяк не реагував. Оце залiз до тебе в лiжко, а ти i далi спиш!» «А Террi де?» «Дрiмає пiд столом. Ти нормально почуваєшся, гей?» Почувався я не дуже нормально. Я складав речi до сумки, натягував футболку, джинси. «Каву менi можеш зварити?» Малий, на диво, погодився. I варто сказати, кава в нього вийшла непогана. Вiн навiть пундика менi пiдсунув. Пундики - невiд'ємна складова єврейської снiданкової традицiї.

«Все, я побiг, дякую за каву. Менi треба роботу здавати».

Тут я загальмував, бо пригадав клятих китiв, точнiше - клятого Мiлiка та моїх несправедливо звинувачених китiв та дельфiнiв. «А! Кити та дельфiни, так?» Малий менi пiдморгнув. Я збирався, було, розрядитися чвертьгодинними поясненнями, що те, що вiн зробив з моїм файлом, зветься пiдступнiстю, але згадав про молоточки родинного склепу «R. Yors amp; Kallmann» i промовчав. Право на моралiзаторство мають люди, що не ховають сокиру за спиною. Якщо ти вже заточив зуба на ближнього свого - чого придивлятися до його щелепи?! Натомiсть я подарував Емiлю Геннадiйовичу Полонському важкий, навiть осуджуючий погляд. Мiлiк, судячи з грайливого виразу його писка, подiбнi погляди легко пiдiймав одним мiзинцем. Чхати вiн на них хотiв. «Коли ти повернешся?» Поцiкавився той. Я сказав, що незабаром буду, можливо, на обiд. «Наглянь за Зiггi, дуже тебе прошу». Вiн пообiцяв. Сподiваюся, що закатованi ноти родинного склепу «R. Yors amp; Kallmann» не стануть на завадi Мiлiкiвського гарного ставлення до мого цуценятка.

Таллiй, як завжди, мовчки читав текст. Я такi моменти ненавидiв. Стоїш як бовдур i не знаєш, подобається йому це чи нi. Треба ж бути настiльки неемоцiйним. «Таллiю…» «Мннн.

Не заважай». «Слухай, можу я попрацювати трохи за компом, поки ти читаєш?» «А чим я тобi заважаю? Працюй собi. Але тобi цiкаво буде дiзнатися про