Читати книгу - "Таємна троянда"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Тут Ганраган почав схóдити на гору і перестав співати, бо для нього то було нелегке сходження і доводилось йому раз у раз сідати на землю і перепочивати. І от під час одного такого привалу помітив він квітучий кущ дикої ружі, що ріс біля рату[98], і згадались йому ружі, які він мав за звичай дарувати Мері Лавелл, але опісля — уже жодній іншій жінці. І зірвав він з куща маленьку галузочку, на якій були і пуп’янки, і розкриті квіти, та й знову заспівав свою пісню:
А лисеня спитало: «Куди ти, на біду?». А сонце усміхалось, Ліз місяць під узду. Та лисеня до нього: «Облиш коня й узду, Бо скаче він до краю, Що всім несе біду».
І Ганраган став далі підійматись під гору, а коли проминув рат, спали йому на думку деякі старовинні поезії про закоханих, гідних та негідних, і про те, як декого сила любови коханої людини пробудила навіть з могильного сну і перенесла десь у сутінну місцину, і там ті двоє, не допущені до споглядання Божого лику, чекають на Страшний суд.
І зрештою на схилі дня дістався він до Стромовини Заброд і, прилігши там понад краєм скелястого урвища, задивився в долину межи гір, встелену сірим туманом.
І привиділось йому тоді, що клубки туману перетворюються на примарні постаті мужів та жон, і серце його закалатало від страху та радости, вражене цим видовищем. А його руки, які ніколи не знали спокою, почали обривати пелюстки руж на маленькій галузочці, і Ганраган споглядав, як вони тріпотливою зграйкою опускаються в долину.
Зненацька почув він тиху музику, музику, в якій звучало більше сміху і більше плачу, ніж у всій сьогосвітній музиці. І звуки ті зігріли Ганраганові серце, і він голосно засміявся, бо знав, що цю музику творять істоти, прекрасніші й величніші за сьогосвітніх людей. І привиділось йому, що тендітні ружеві пелюсточки, які опускались тріпочучи у долину, теж почали змінювати свій óбраз і перетворились на сонм мужів і жон, чиї постаті даленіли в тумані, підсвічені рожевим. А потім почали вони переливатись різними барвами, і Ганраган узрів довгу лаву високих прекрасних юнаків і царствених жон, які не віддалялись, а, навпаки, наближались і линули повз нього, й обличчя їхні випромінювали ніжність, попри весь їхній гордовитий вигляд, і були дуже бліді та змарнілі, ніби вони ненастанно прагнули до чогось піднесено-печального. І з туману простиралися до них примарні руки, ніби намагалися їх схопити, але не могли їх торкнутись, бо спокій, який їх огортав, годі було порушити. А перед ними й за ними, але на шанобливій відстані, виднілись інші тіні, які шугали то вниз, то вгору, то наближались, то віддалялись, і Ганраган здогадався за тим, як вони кружляли, що це сúди, стародавні звергнуті божества, і примарні руки не намагались їх схопити, бо ці істоти були з тих, хто не може ні грішити, ні коритись. А потім усі вони змаліли, полинувши вдалину, і можна було розгледіти, що вони стікаються до білих дверей у схилі гори.
Туман тепер розливався перед Ганраганом, ніби пустельне море, що омивало гори великими сірими хвилями, але на його очах море це знову почало наповнюватися плинним і мінливим шаленим життям, яке було його невіддільною частиною, і крізь сіру млу
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Таємна троянда», після закриття браузера.