Читати книгу - "Сюрпризи долі"

гнітила сірість, що панувала в їхньому місті. Це нагадувало пташиний двір, повен качок і курей, чиї мізерні мізки зайняті лише пошуками дрібних зернин. Він же був лебедем, який ще так і не розправив крил у цьому курнику.

Ще видатний Платон у безсмертній «Державі» описав душу Орфея, яка не захотіла більше повертатися до людей і вибрала собі долю лебедя. Раніше Георгій не розумів цих рядків, а тепер вони розкрили свій таємний сенс. Та що й казати, лебідь — це ж головний атрибут Феба, а отже, і його.

— Час летіти в вирій, — щораз частіше повторював Георгій, займаючись щоденними справами.

Останнім часом він особливо потребував натхнення. А воно, наче фата-моргана, мерехтіло вдалині й з кожним днем віддалялося. Куди щезли музи? Чому вони не хочуть підхопити його й перенести до Кастальського джерела та напоїти священною водою? Без них так нудно жити. А раптом, ці примхливі панянки вирішили покинути свого генія?

І ось одна муза таки з’явилася. Він побачив її на бенкеті під час наукової конференції. Вона мала незвичне ім’я — Іоланта. Муза щойно закінчила університет і мріяла про аспірантуру. Іоланта ще й малювала, виявляється, ще недавно деякі її картини прикрашали стіни університету.

З першої ж миті дівчина вразила в саме серце, мала в собі щось загадкове, була зовсім не схожою на інших.

— Про що ви мрієте? — запитав Георгій, підійшовши до неї.

— Намалювати тисячу дерев і зустріти любов, якій я зможу підкоритися. Omnia vincit amor, et nos cedamus amori [10], — замріяно відповіла красуня.

Георгій відразу побачив себе могутнім наставником, священний обов’язок якого — відкривати нові горизонти неофітам. Іоланта з захопленням слухала свого учителя, не зводячи з нього закоханого погляду, вбираючи кожне слово, наче губка.

— Мені ще ніколи не було так цікаво, тільки ви спроможні розкрити мені таємниці справжньої поезії, — заворожено шепотіла дівчина, — sic me servavit Apollo [11].

Остання фраза найбільше вразила Георгія. Нарешті він знайшов те, чого так довго потребував. Яке це неземне сотворіння мудре, як влучно вміє підібрати потрібні слова. А які в неї знання з латини?! Чому Олена така від цього далека? Хіба цю юну німфу можна порівняти з дружиною, яка постійно асоціювалася з теплими і лагідними домашніми пантофлями? Вони тихо шурхотіли по паркеті, завжди тримаючи ноги в теплі, але й не давали злетіти в небо. Іоланта — це пуп’янок, з якого розквітне троянда, його треба плекати і доглядати. Георгій раптом побачив себе героєм відомої опери Чайковського, який зобов’язаний подарувати зір прекрасній сліпій принцесі.

Після цього вечора їхні стосунки почали бурхливо розвиватися. Іоланта виявилася дуже здібною ученицею, чемно виконувала накази свого вчителя. Вона стала для Георгія джерелом натхнення, яке напоювало чарівним нектаром. Він поринав у священні води і повертався оновленим чоловіком, а найважливіше, — помолодшав на двадцять років.

Що це? Невже справжнє кохання? Георгій ще ніколи не був таким щасливим. Тільки одна незручність. Треба роздвоїти особистість. Одна частина залишалася добрим сім’янином зі всіма щоденними турботами, а інша злітала лебедем у небеса і ширяла в вільному польоті. В ньому відбувалася постійна боротьба двох стихій — Землі й Вогню, перша пригнічувала, а друга надихала. Він намагався їх урівноважити, та зробити це було надзвичайно складно. Друга мала таку потужну притягальну силу, що для першої залишалося щоразу менше місця.

Георгію не вистачало сміливості розірвати стосунки з сім’єю. Чоловіки, загалом, є боягузами, хоча й іменують себе сильною частиною людства. Вони зрідка самостійно роблять доленосні кроки. Їм значно спокійніше безконечно тягнути лямку, ніж її обірвати. Зазвичай, це роблять їхні дружини, доведені до відчаю. Жінки, загалом, керуються миттєвими емоціями, а потім роками шкодують про необдуманий крок.

Коханки нахабніші й починають настирливо вимагати розлучення з дружиною. Це дуже ризикована справа. Та якщо їм вдасться переконати коханого, то є реальна можливість стати переможницею і забрати обранця від дружини.

Перша загроза для родини виникла в столичному готелі. Георгій тоді не мав жодного наміру розлучатися, однак тепер, коли йому запропонували нову посаду в столиці, Іоланта поставила його перед вибором і виграла.

— Або я, або вона, — холодно прорекла юна красуня.

— Звичайно ти, мені ж не жити без тебе, — палко цілував свою музу Георгій.

Мучили докори сумління, та страх втратити крила переміг.

— Alea jasta esto [12]. Vita sine libertate [13], — остаточно вирішив.

Прийнявши доленосне рішення, Георгій так і не зрозумів, які метаморфози з ним відбулися. Раніше він одягав крила лише тоді, коли цього бажав, а тепер вони стали намертво пришиті до плечей.

Колишній добрий сім’янин утікав з дому наче злодій. Він не наважувався відверто сказати правду Олені, і тому скористався з її поїздки в Францію. Після прощання з дітьми, які виїхали на навчання в Австрію, швидко зібрав речі й дременув у пошуках щастя.

Там, за обрієм, очікувало нове життя, повне кохання і натхнення. Він мріяв створити шедевр, який вразить увесь світ. А Іоланта малюватиме картини і надихатиме його на творчість.

Нова посада передбачалася значно вищою, ніж попередня. Керівництво обіцяло з часом виділити помешкання, а наразі треба винаймати поганеньке житло за кругленьку суму.

Перший місяць минув, як у раю. Єдине — Іоланта відразу відмовилася прасувати сорочки. Вона не терпіла цієї роботи, бо від гарячої пари її боліла голова. Спочатку Георгій намагався знайти якусь хімчистку. Поблизу такої не знайшов, а в інших ціни зашкалювали, нема ради, як самому виконувати цю не дуже мудру роботу і відмовитися