Читати книгу - "Пан Халявський"

слово: вельми рідко вивчав задані уроки і вивченого не намагався пам'ятати. То, як навчила бабуся, прикидався хворим, лежучи в теплій кімнаті під двома кожухами, то начебто втрачав голос і хрипів так, що не можна було розібрати, що я кажу, — і робив се я майстерно! — і багато таких інших способів, які докладно передав уже моїм любим синочкам, віддаючи їх в училище, як корисне їм, щоб зберегти здоров'я їхнє… Та не на таких наскочив! Се жах, як різно від мене мислять діти мої, послухайте тільки їх. Кажу і запевняю: перевернули світ навиворіт.

Я сказав вище, що братів моїх визнано за риторів, а що вони не знали наук, котрі передували риториці, то доміне Галушкинський викладав їх дома. До речі, скажу: що то за голова була в нашого інспектора! Він тільки того не знав, чого не було на світі або в природі. Чи візьметься він за граматику, — так і порає її! Називних, родових, яких хочете відмінків купами навергає. Минулі, майбутні часи — сі як іскри сиплються в нього, і не запнеться на жодному слові. Коли доходили до осіб дієслова, то він показував се у особах: сам доміне був «я», Петрусь був «ти», Павлусь — «він», а я через недоумство завсіди був «воно», середня особа. І тут як візьметься, так на всяке слово всі вони й діють: і я, і ти, і він; так само і в множині. Куди там! Усього й переказати не можна, а він усе те з книжки так і батує, не запиняючись. У віршуванні знову ж таки — просто диво! Не тільки знав, що є хореї, ямби — чорт їх знає що там ще! Не тільки вчив, як по них складати, а й сам складав пречудові вірші, які хочете, — довгі, короткі, чоловічі, жіночі… Та як напише таких віршів аркушах на двох, стане читати, так се чудо! Ми всі так і засинаємо на першій сторінці.

Своїм обдарованням збудив він і в нас пристрасть до віршування. Брати хотіли спробувати себе в творчості й попросили в доміне інспектора міри на вірші. Він дав мірку не довгу, отак, вершків три, не більше, завдовжки (теперішнім віршотворцям ся міра видасться короткою, та запевняю вас, що в наші часи довших віршів не писали, розуміється, віршотворці, а не віршомази; їм закон і за наших часів не був писаний); до того ж виклав правила, щоб чоловічий і жіночий вірш ішли постійно один за одним і щоб рими були багаті.

Взялися наші молодці за віршування і, написавши, подали доміне Галушкинському, що сів за стіл з міркою в руках. І що ж? Петрусь, як хлопець вищого за звичайний ума, полетів і полетів! Жоден віршик не вийшов у міру: то дуже довгий, то короткий; рими набрано було, немов піднято їх із завалі на вулиці — так пояснив наставник. А в Павлуся вірші вийшли на подив! По-перше, всі в одну мірку, вже хоч як її прикладав доміне, все точнісінько так, ні довше, ні коротше. Вірші чоловічі й жіночі з багатими римами йшли безнастанно. Наприклад, попереду Агафон, рима йому най-багатіша — мільйон. За Агафоном Марина, рима — гривня, звісно, не така багата, та доміне Галушкинський признався, що жіночих багатих рим мало. Звольте. За Мариною — Омелян, рима імперіал, тут слідом за правилами — Агрипина, рима — полтина і так далі і так далі все тим же порядком! У римах навіть шаг не був включений, а не тільки копійка. Я вам кажу, що всі рими були багаті. Се ж я сказав про кінцеві слова, а що в рядках було, то просто чудо! Рясний баштан на Парнасі… богиня на вечорницях… всі боги п'яні… та се диво, що там тільки було у віршах! Доміне Галушкинський навіть облизувався, читаючи. В Петруся все не так: в нього все страшні, військові, з гарматною стріляниною; і як вистрілить гармата і стануть герої падати, так отаку силу-силенну їх поб'є, що й з мірки геть; а через те він і не дістав схвалення від наставника.

Віршування захоплює. Хоч як ненавидів я навчання взагалі, та вірші мене спокусили, і я захотів написати матінці поздоровлення з недалеким Новим роком. Задля того, прикинувшись хворим, не пішов, як звичайно, до школи, а, поснідавши, зробивши сам собі мірку, взявся та й до обіду написав:

«Коли до школи я проходив, Крокодил у річку входив, Аж двигтіли небеса, Бо в зубах у нього — ковбаса…»

Все йшло добре. Чоловіче й жіноче, крокодил і ковбаса — правильно, що й казати… Та не вишукав багатства для рими, а найбільше бився я з міркою віршів. Ніяк не дам собі ради! В короткий вірш не знайду слів, щоб витягти його, а з довгого — не придумаю, яке слово викинути, щоб укоротити вірш… Морочився-морочився, вже я й пальця приставляв до лоба, як то робив доміне Галушкинський, — все нічого. І я серед отаких роздумів міцно заснув. Ні одному нашому братові-віршотворцю не коштували так дорого оди його, як мені сі два віршики; та, на жаль, для нащадків ся пишна повна квітка нашого