Читати книгу - "Забути неможливо зберегти"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
– Не у п’яти днях річ. Просто ви, здається, не до кінця усвідомили, наскільки небезпечну спадщину готові прийняти з наших рук. Залишається сподіватися на ваш професіоналізм і витримку. Отак-то, пане власкор.
Розділ 8Грузла ситуація
«Мушкетери» не обдурили: як і домовлялися, суботня зустріч відбулася в привокзальному «McDonald’s». Чистильники виглядали втомленими, однак при цьому їхні обличчя сяяли непідробленим задоволенням!
– От вам одразу, щоб не забути похапцем, – Араміс простягнув журналістові темно-синю флешку. – Тут усе, що було обіцяно, включно з відеозаписами. До речі, сьогодні подивіться «Магнолію ТВ», там напевно буде невеликий сюжетець або хоча б журналістська ремарочка про те, що міліція героїчно ліквідувала черговий наркопритон.
– Скоріше це пустять в «рядок, що біжить», – перебив товариша Портос. – Міліція повинна знайти всього лише труп Мертвяка. Не думаю, що один-єдиний мертвий наркоман є гідним цілого телесюжету. Та й на ліквідований наркопритон така новина в жодному разі не тягне.
Олег про всяк випадок озирнувся, однак оточення займалося виключно своїми справами. Відвідувачі або нудилися в чергах, або спілкувалися з касирами, або поглинали фаст-фуд за столиками. Персонал трудився в поті чола. До всього, в «МакДональдзі» стояв жахливий галас. Отже, до слів «мушкетерів» ніхто б не прислухався, навіть якби вони на рівні лементу обговорювали план убивства відомого політика. Нема чого сказати, ідеальне місце для зустрічі!..
– А чого це ми знов про дільце наше заговорили, га?! – тим часом спохопилася д’Артаньян. Атос негайно підтримав її:
– Маєш рацію, всі справи тимчасово закінчилися. Ми їдемо підкоряти Говерлу, щоб на тлі чудової карпатської природи остаточно второпати: ми таки помстилися ворогам нашим – нехай горять у пеклі їхні душі. А тепер нехай пан Нежданий попрацює. Отже… якщо у пана власкора не виникло якихось нових запитань?…
Він очікувально поглянув на Олега, але той резонно заперечив:
– Нові запитання виникнуть лише в процесі написання матеріалу. От повернуся додому й почну все це вивчати, перегляну кожен файл від початку до кінця. Отоді й з’являться питання.
– Що ж, на випадок чого дзвоніть мені на мобілку, – кивнув Араміс. – Тільки врахуйте, що три дні, з неділі по вівторок я можу бути поза зоною досяжності. Особливо в понеділок – саме в цей день ми опинимося на вищій географічній точці нашої славної України.
– Швидше за все, зв’яжемося в середу, – вирішив журналіст. – Сьогоднішня ніч і завтрашній день підуть на ознайомлення з матеріалом, потім почнуться триденні перебої у зв’язку.
– Нічого, у середу ми вже назад повернемося. Як і в Тернопіль, назад поїдемо на «Інтерсіті», вже о 5:11 ранку він повинен прибути до Києва.
– Чудово! Отже, після вашого повернення й поговоримо. До речі, давайте зробимо це не телефоном, а при новій особистій зустрічі. Все-таки задавати запитання легше, дивлячись в очі співрозмовникові.
– Згодні.
– Що ж, тоді до зустрічі!
«Мушкетери» розібрали багаж (чотири невеликі наплічники, причому Атос взяв одразу два – очевидно, вирішив допомогти д’Артаньян). Потисли один одному руки. Уже хотіли розійтися, як раптом Портос набундючився й невдоволено пророкотав:
– А знаєте, що дивно?
– Що?… – хором відгукнулися інші.
– Хлопці, ми познайомилися з Олегом цілих десять днів тому, а усе ще спілкуємося на «ви». Хоча в день знайомства навіть випили разом.
– Ну то й що?… – Олег зробив вигляд, що не зрозумів відвертого натяку.
– Час уже на «ти» переходити. А то недобре виходить, пане власкор: розстаємося так, немовби ви не заодно з нами, а проти нас.
– Ми справді не заодно, – суворо відрізав журналіст. – Ви запросили мене висвітлювати вашу очисну діяльність на благо суспільства, а із клієнтами я волію тримати дистанцію.
– Навіть із тими, з ким по чарочці коньячку перехилили?
– Ми ще пуда солі разом не зжерли.
– То може, ви попоїсти хочете?… – Портос кивнув убік довгого прилавка, де молоденька крю[31] щосили замахала над головою руками, привертаючи увагу відвідувачів, і заволала з інтонацією сонячних радощів у голосі: «Вільна каса!!! Вільна каса!!!»
– Дякую, але мені не смакують соєві котлетки в булці й кока-кола, розведена водою з кубиків льоду, що повільно тануть, – відмахнувся Олег. – До того ж, вам час на «Інтерсіті», що не чекатиме. А що стосується «тикання» мені, то пані д’Артаньян у цьому перевершила вас усіх.
– Тебе це так уже дратує? – миттю відгукнулася вона.
– Не так щоб дуже. Просто я справді волію тримати дистанцію з тими, чию діяльність тільки-но збираюся висвітлювати.
– Тебе цьому на журфаку навчили?
– Я жодного дня не навчався на журфаку, у мене інститут Карпенка-Карого[32] за плечима.
– О-о-о, то ти в нас актор або режисер?…
– З огляду на роботу газетяра, можна сказати, що здебільшого сценарист. Втім, питання про мою освіту не стосується справи.
– А може…
Араміс глянув
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Забути неможливо зберегти», після закриття браузера.