Читати книгу - "Золотий маг. Книга 1. Зерно"

прогулянку. Непомітно вони вийшли на потрібну галявину, на якій був уже знайомий портал. Ліна увійшла всередину кам’яного кола, а Нік трохи забарився перед входом.

— Ну, що ти там закляк? — запитала Ліна. — Не бійся, нічого страшного не буде. Ми сьогодні нікуди не переміщатимемося. Посидиш трохи, помедитуєш, а я в цей час зроблю всі потрібні ритуали.

— Та я знаю, що нічого страшного не буде. Але це ніби зробити крок у нове життя. Після ритуалу нічого повернути назад вже не можна буде.

— Невже ти передумав або вагаєшся?

— На жаль, ні. Найприкріше, що мене навіть тягне до цього нового життя. Інтерес і цікавість прямо розпирають.

— Це добре. Ну, роби швидше свої важливі останні кроки, і почнемо ритуал.

Нік увійшов всередину порталу. В оточенні стоячих кам’яних плит на землі лежала гранітна плита. Але придивившись ближче, побачив, що це був не граніт. Плита була абсолютно чорною. Вона зачаровувала і навіть затягувала вглиб себе, як йому здалося. Але списавши все на уяву, він заспокоївся і ступив на край плити. Розмірами вона була приблизно метр в ширину і два метри в довжину. На ній могло б поміститися максимум людини три-чотири, та й то їм довелося б тулитися один до одного.

— Відклади рюкзак подалі і сідай на центр плити, а я стану поруч, — сказала Ліна. — Ну, ти вже знаєш, як медитувати. Твоє завдання тепер розслабитися, позбутися всіх думок і почати медитувати. Навіть якщо не вийде, ти, головне, мені не заважай. Постарайся просто зосередитися на моєму голосі. Нічого не кажи, не питай і ніяк не реагуй на те, що почуєш або побачиш. Пам’ятай, тобі нічого не загрожує і боляче не буде. І ще — якщо відчуєш в собі якісь зміни, не зважай. До того часу, поки я не скажу, що процедуру закінчено, просто сприймай все, як належне.

Нік сів на камінь і спробував влаштуватися зручніше. Зробити це було не так легко. Камінь є камінь. Але подітися було нікуди і він почав розслаблятися, наскільки Це було можливо. Спочатку у нього не виходило. Сидіти на пласкому камінці було дуже важко. Та через кілька хвилин йому все-таки вдалося знайти зручне положення і зосередитися. Він майже позбувся зовнішніх звуків, коли до нього почав долинати голос Ліни. Почав прислухатися до слів, які вона вимовляла, але нічого не міг розібрати. Очевидно, ритуал проходив не загальною мовою. Заклинання він чув виразно, але потім вони злилися в один монотонний потік. Свідомість почала розчинятися у цій звуковій хвилі. Всі думки тепер линули кудись у космос, в нескінченність. Нік намагався стежити за ними, але нічого не виходило, вони відлітали разом із голосом чаклунки. Він розслабився і дав цьому потоку захопити і себе. Одразу відчув, як його тіло стає легким і починає відриватися від землі. Нік втратив відчуття часу і тільки невідома сила фраз тягла його все вище і вище. Піднімаючись, він почав бачити перед собою тонкий прозорий кордон, який переливався, як мильна бульбашка на сонці. Сила тягла його на цю перешкоду, і вона почала стрімко наближатися. Ніка охопила паніка. В голові промайнула думка — якщо перепона виявиться щільною, то він просто розіб’ється об неї. І коли завада була вже поруч, його наповнив дикий жах і бажання негайно розвернутися і летіти назад. Але було пізно, невидима сила слів втиснула його в цю перешкоду. Поверхня напружилася, і коли здалося, що його зараз відкине назад, вона прорвалася, і тут у нього в голові спалахнув незвичайно яскравий барвистий світ. Він побачив всесвіт, наповнений фантастичними фарбами. Не було космічної темряви і порожнечі, не було холодних миготливих зірок і сузір’їв. Все заповнювала нереальна картина. Неначе вселенські Боги збожеволіли і виплеснули всі барви світу. Мільйони і мільйони мальовничих спалахів, променів, потоків, ліній, кольорових плям, які бігли, текли, з’єднувалися, переливалися, перемішувалися. Нік спробував закрити очі, щоб не з’їхати з глузду від цієї вселенської веселки, але зрозумів, що бачить це не очима, заспокоївся і вирішив подивитися з висоти на Землю. Розвернувся і побачив перед собою прекрасну блакитну планету. Він стільки разів бачив її по телевізору і на фото, що навіть сприйняв це якось дуже буденно, ніби кожен день доводиться дивитися на Землю із космосу. Також побачив кордон атмосфери, а ще вище над нею той самий магічний бар’єр, що переливався фарбами. Він зрозумів, що ця межа відгороджує Землю від магічних потоків. Ось чому на Землі так мало магії! Хтось або щось ізолювало Землю від усього іншого магічного світу. Потік, який тягнув його за межі атмосфери, обірвався. Нік відчув себе ніби новонародженим. І нове відчуття охопило його. Відчуття страшного голоду або навіть порожнечі всередині. Але це не було звичайне чуття, до якого він звик, це було відчуття магічного голоду. Він повернувся до відкритого космосу, наповненому цією енергією, щоб зачерпнути собі трохи, вгамувати цей голод, заповнити порожнечу всередині, і енергія почала вливатися в нього. Це було п’янке почуття наповнення.

Здалека до нього почав долинати голос. Він напружився, щоб зрозуміти, але не міг розібрати слів. Голос ставав все сильнішим і сильнішим. Нік відчував, що це його звали, але не міг відірватися від енергії, яка почала заповнювала його. Він не міг напитися, наче подорожній, який тижнями бродить пустелею і нарешті знайшов воду. Голос уже лунав у його голові, як грім. І тут він чітко почав розрізняти слова. Це була Ліна. Вона з тривогою і все наполегливіше кликала його. Її голос розірвав магічний потік, який в нього вливався, і Нік відчув, як величезна сила тягне його назад до Землі. Він мчав, наче метеорит, назустріч маленькій блакитній кулі. За мить промайнули тисячі кілометрів, він пройшов магічний бар’єр без найменших зусиль і опору, пролетів атмосферу. Він навіть встиг подумати, що якби він був матеріальний, то, напевно, вже згорів би. Раптом відчув страшний удар і занурився у темряву.

Повільно, дуже повільно він вибирався з пітьми. Спочатку здавалося, що його хитає, як під час шторму на кораблі. Далі з’явився шум, спершу дуже далекий, згодом все сильніший. Врешті шум перетворився