Читати книгу - "Хранитель забутих речей"

додала: — Усі люди помирають.

— Шах і мат, — пробурмотів Фредді.

Лора визнала поразку, неохоче усміхнувшись.

— Проте, — озвався Фредді, — можу тебе розрадити. У мене є план.

Розділ 21

Саншайн чекала біля сонячного годинника. Її постать у рожевому вовняному пальті й бейсбольних черевиках зі сріблястими блискітками виглядала дуже урочисто. Вогкий жовтневий полудень минув, чистий край неба вже зарум’янився прийдешнім заходом сонця. За сигналом Саншайн Фредді увімкнув музику і долучився до Лори, разом вони не поспішаючи рухалися між рядами мерехтливих свічок до того місця, де чекала Саншайн, щоб розпочати церемонію. Фредді ніс прах Ентоні в простій дерев’яній урні, а Лора тримала вигадливу коробку, повну конфеті зі справжніх трояндових пелюсток, та фотографію Терези з веранди. Лора боролася з бажанням захихотіти, поки просувалась якомога повільніше, під акомпанемент незмінного Ела Боуллі.

Саншайн спланувала все до найменшої деталі. Грамофон розташували таким чином, щоб Фредді міг дотягнутися до нього, вистромивши руку у вікно, а конфеті і свічки з ароматом троянд були спеціально дібрані як чайні свічки. Насправді Саншайн хотіла почекати, доки знову розквітнуть троянди, але Лора не погодилася з тим, що прах Ентоні стоятиме на полиці ще дев’ять місяців. Хіба можна ще довше ховати його від Терези після всіх цих років? Після палких суперечок вони зупинилися на свічках з ароматом троянд і конфеті. Фредді та Лора дійшли до Саншайн якраз тоді, коли містер Боуллі розпочав останній куплет. Лора, можливо, уперше за весь час дослухалася до слів. Вони написані немов для Ентоні й Терези. Саншайн витримала паузу, достатню для того, щоб підкреслити важливість цієї миті, перед тим як подивитися на листок, який вона тримала в руці.

— Печальні закохані, ми зібралися тут перед лицем Господа, щоб поєднати вас, Святого Ентоні, — Саншайн торкнулася рукою кришки урни, — і Королеву квітів, — вона вказала долонею на фотографію, — як у тому фільмі. Святий Ентоні бере Королеву квітів за законну дружину, обіцяючи оберігати її в радості й у горі, у багатстві чи в бідності, любити і підтримувати в смерті. Воно ще й римується, — додала Саншайн, пишаючись собою.

Потім зробила паузу, дуже довгу, майже недоречну, але, безсумнівно, з наміром підкреслити священність і врочистість дійства.

— Дух до духу, прах до праху, страх боягузам, майор Том — наркоман. Ми герої лише сьогодні[40]… — Саншайн нахилилася вперед і звернулася до Фредді і Лори театральним гучним шепотом:

— Тепер ти, Фредді, висипай попіл, а ти, Лоро, конфеті. — Після невеликої паузи. — За мною!

Маленькою урочистою процесією вони обійшли навколо трояндового саду, Саншайн то заводила їх у трояндові кущі, то виводила звідти; кущі виглядали голими й нещасними, їхня літня розкіш змінилася поодинокими жовтими листками, які вперто чіплялися за віти. Фредді йшов слідом за Саншайн, спорожнюючи урну так обережно, як це тільки було можливо, а Лора простувала за ним і сипала конфеті на тонкий сірий слід останків Ентоні, намагаючись ні про що не думати. «Розвіювання останків» завжди звучало для Лори, мов якась урочиста подія, але насправді це більше нагадувало витрушування мішка вакуумного пилосмока. Коли урна нарешті спорожнилася, Саншайн іще раз звірилася зі своїми записами:

Він був для неї північ, південь, схід, захід; її праця і її відпочинок. Вона була його місяць і зорі, його улюблена пісня; Вони думали, що їхнє кохання вічне, вони не помилилися.[41]

Фредді підморгнув їй і широко усміхнувся.

— І це досі римується, — продекламував він.

Але Саншайн не відволіклася:

— А тепер я оголошую вас чоловіком і дружиною. Ті, кого поєднали Господь і Саншайн, не давайте украсти вашу силу.

Вона кивнула Фредді, який потягнувся до грамофона:

— А зараз час для першого танцю нареченого і нареченої.

Коли сонце, що ховалося за обрій, укрило багрянцем холодне синє похмуре небо і крик чорного дрозда, відбившись відлунням у сутінках, що збиралися над садом, попередив про наближення смугастого кота, Етта Джеймс проголосила: «Нарешті».

Коли остання нота повисла в колючому морозному повітрі, Лора глянула на Фредді. Він дивився просто на неї, і коли їхні погляди зустрілись, усміхнувся. Лора пішла збирати свічки. Та Саншайн іще не зовсім закінчила. Вона розгорнула свій аркуш і прочистила горло.

— Я воскресіння і світло, говорить Господь. Той, хто повірить у мене, хоч і помре, але житиме. Добраніч