Читати книгу - "Кресова книга справедливих"

class="book">У березні 1943 року, після перших убивств поляків у Великих Дедеркалах, українець Антон Терида вивіз до Кремінця органістку костелу разом з її 80-річною матір’ю, рятуючи їм життя. За це він був членами УПА важко побитий.

Коли бандерівці заочно винесли смертний вирок священикові Юзефу Кучинському, організаторові самооборони в Дедеркалах, українці в Шумбарі взяли його під опіку. Про вирок його повідомив Микола Білецький, православний священик, з яким священик Кучинський товаришував і співпрацював протягом трьох років, коли був настоятелем у Шумбарі.

Джерело: ks. J. Kuczyński, Między parafią a łagrem, Paryż 1985, с. 15, 28.

Шумськ , ґміна Шумськ – містечко, населене, в більшості, євреями (до ліквідації гетто в 1942 р.) та українцями й поляками.

У 1943 році був застрелений УПА українець Василь Гук з села Зелений Дуб (ґміна Будераж Здолбунівського повіту). «Бандерівці, – згадує Фелікс Ясінський, – загрозили йому смертю, якщо він не виконає наказу і не вб’є свою дружину-польку. Отож Василь, не роздумуючи, разом з дружиною втекли до Шумська, там він вступив до поліції, отримав карабін і їздив на виїзди. Бандерівці вбили його матір-українку в її хаті і стежили за Василем, щоб його вбити, та й це сталося на греблі в Шумську – його застрелили з великої відстані».

За словами Леопольда Смєха, вбили також двох українців, Іщука й Кравчука, за контакти з поляками. Автор також називає Супінського і Дужика з Оришківців, які попереджали про напади УПА.

Джерело: AW II/1014, Feliks Jasiński, Kronika, арк. 69; AIPN, 27 WDAK, XI/2, Свідчення Леопольда Смєха, арк. 2зв., 4–4зв.

ЛУЦЬКИЙ ПОВІТ

Андріївка, ґміна Чаруків – польська колонія.

У січні 1944 року мешканці, разом з німцями, які евакуйовувалися, виїхали до Володимира-Волинського. Українці спалили польські обійстя та шкільний будинок, місцезнаходження польської самооборони. У колонії залишився Пєяк та його батько. Обох переховував українець-баптист, якого, після приходу совєтів, місцеві українці звинуватили у співпраці з німцями (фактично, він був членом польської самооборони і від німців мав дозвіл на зброю), в результаті чого був засуджений на 10 років ув’язнення.

Джерело: W. Siemaszko, E. Siemaszko, Ludobójstwo..., т. 1, с. 534–535.

Баківці, ґміна Полонка – українське село з декількома польськими родинами та чеська колонія.

22 червня 1943 року члени УПА вбили подружжя Іполита і Юстину Родзевичів. Їхнім сином Яном опікувалися українці Захар Проць, Харитон Пастерук, Лахтіон Мавзелепа та Вичинюк, а також двох чехів. «Я переховувався тими людьми, – згадує Ян Родзевич, – ризикуючи життям, протягом 8 тижнів і 3 днів у підвалах і на горищах. Попри подальші невтомні пошуки членів банди, мене ніхто не видав. Переодягнений, з запущеними бородою й вусами, зі столярськими інструментами, для більшої переконливості, що я столяр, який шукає роботу, добрався до Луцька».

Джерело: AIPN, 27 WDAK, V/5, Свідчення Яна Родзевича, арк. 25.

Берестяне, ґміна Сильне – українське село, в якому проживало декілька польських родин.

У 1943 році владу в селі виконували члени УПА. З лютого по 20 травня 1943 року родину вчителя Коляди поперемінно переховували кілька місцевих українських родин. Коли українці відмовились далі допомагати, Коляди залишили майно та втекли до Цуманя.

Джерело: W. Siemaszko, E. Siemaszko, Ludobójstwo..., т. 1, с. 617.

Боратин, ґміна Торчин – українське село, в якому проживало декілька польських родин.

За свідченням Владислава Седлецького, в липні 1943 року в Боратині і околицях члени УПА вбили 11 українців, які допомагали полякам.

Джерело: W. Siemaszko, E. Siemaszko, Ludobójstwo..., т. 1, с. 638.

Будки Городинські, ґміна Щурин – польська колонія.

На вістку про вбивства поляків, до яких дійшло в багатьох місцевостях Волині 11 липня 1943 року, мешканці залишили колонію та втекли до Торчина. «Місто гарантувало безпеку, – згадував Євген Ружанський, – це правда, але не було в ньому необхідних харчів для людей, а також для домашніх тварин, які разом з людьми там опинилися. Порадившись з собою, люди вирішили їздити за продуктами у свої господарства, де їх чекали розпочаті жнива, а вночі повертатися до Торчина і там ждати на наступний день.

Під час якогось повернення до Торчина, з придорожніх кущів на дорогу вийшов молодий чоловік, близький родич місцевого попа. Мій батько зупинив віз. Юнак попросив батька про хвилину розмови. „Ви сюди більше не приїжджайте, – сказав без жодного вступу. – Наші люди нічого вам не зроблять, чого не можу сказати про чужих. Передайте це, будь ласка, своїм людям, але про мене – нічого і нікому, бо це буде для мене як смертний вирок...”.

За бажанням молодого українця, зміст остереження був переданий усім втікачам ще того ж дня. Наступного ранку дорога з Торчина до Будок Городинських була порожня. Тільки двох не послухали – чоловік в розквіті сил та Домінік Ґроцький, хлопець двадцяти з чимось років. Вони знехтували остереженням чи, може, не повірили. Поїхали до себе, першому вдалося втекти, але другий вже не повернувся».

Джерело: E. Różański, Nie każdy Ukrainiec był Polakowi wilkiem. Ukraińcy, którzy potępiali ideologię głoszoną przez OUN-UPA, ostrzegali Polaków przed napadami, ukrywali ich i bronili przed śmiercią, nie szczędząc przy tym własnego życia, ч. 2, „Na Rubieży” 2003, № 67, с. 10.

Галинівка, ґміна Сильне – польська колонія, яка налічувала 42 господарства.

28 березня 1943 року українець Гриць, який у червні 1941 року попередив родину Рокитів про депортацію вглиб Радянського Союзу, остеріг, що на Галинівку буде напад УПА. Більшість людей втекла до лісу, однак частина не сприйняла остереження та залишилася в хатах. Вночі члени УПА з Софіївки напали на колонію і