Читати книгу - "Грішниці. Сфінкс"

Почувши ім'я Рохеліо, Ріголетто невдоволено скривився, але швидко опанував себе і відповів глузливо:

— Справді? А мені не сказав нічого!..

— Отож я й кажу, — зловтішно вів далі Кінталес, — що ти тепер можеш не тягати стільки пакунків до кімнати сеньйори Тереси. Боляче дивитись, що ти перетворився на носія.

Ріголетто хотів був дати відсіч молодикові, але визнав за краще не заводитись і спробував змінити тему розмови. Але Кінталеса підтримали інші. Мовляв, Ріголетто тільки те й робить, що бігає з Тересиної квартири до крамниці готового одягу на вулиці Сан-Рафаель, тягаючи на горбу спідниці, які та шиє. Поведінка горбаня, котрого всі вважали нездатним до такої послужливості, збудила загальну цікавість та подив у будинку й знов привернула пильну увагу до Тереси. Чоловіки вважали, що її кравецтво — то чистісіньке лицемірство й бажання похизуватись, бо нема чого коханці одруженого чоловіка удавати з себе доброчесну. Наші студенти, які полюбляли глумитися над високими почуттями, і тут не проминули нагоди докинути кілька образливих зауважень щодо цієї дивної жінки, котра відкрито повстала проти соціальних законів і намагалася жити чесно. Одначе Карлота, покинувши на хвильку Бартоло, який, немов раджа, сидів між двох фавориток, гаряче стала на захист Тереси.

— Ви нічого не розумієте, бо у вас нема й крихти людяності,— сказала вона. — Я сама спочатку ставилась до неї неприязно, вважаючи її за гордячку. Але тепер думаю інакше. Аби ж то і я мала таку силу працювати і не дати жодному чоловікові скривдити мене. Для нас, жінок, то не смішки… А Ріголетто робить те, чого ніхто з вас не зміг би зробити для жінки, хоч би вона й доводилася вам сестрою.

Кінталес зареготав.

— Усі ви сентиментальні, незважаючи на ваше життя! Ріголетто зовсім не так думає, як тобі здається. Він знає, що робить. Це його тактика… Не віриш — спитай, чи він не шукає вигоди, як завжди…

Попри весь свій життєвий досвід і позірний цинізм, за яким він ховався, мов черепаха під панциром, бідолашний горбань розгубився. Обличчя його зблідло, і він незграбно втягнув, голову в плечі. Хотів був щось заперечити, але натомість лише жалібно скривив кумедне обличчя. Розумів, що його загнано на слизьке і що тепер він може втратити повагу в цих хлопців. Але тут йому на допомогу несподівано прийшов Масілья.

— Що тобі до того, Армандо! Не чіпай Ріголетто — адже ти сам кажеш, що це вигідно йому…

На цьому розмова урвалася. Всі вже добряче сп'яніли. Бартоло посадовив собі на коліна дівчат. Ріголетто скористався з того, що про нього забули, й подався до дверей.

— Я ще повернуся! — гукнув з порога.

— Правда?

— Так.

У коридорі він зупинився, потім рішуче попрямував до Тересиної квартири. Був схвильований і раз у раз тер кулаками очі.

Може, хотів стримати сльози, які зрадливо підступали до очей…

Трохи заспокоївшись, горбань підійшов до квартири Тереси, озирнувся, чи не стежать за ним, і поскрібся в двері, мов кіт. Йому одразу ж відчинили, наче то був умовлений знак. Тереса стояла серед куп матерії та спідниць, що лежали на стільцях і на робочому столі коло швацької машини. Бліда, змарніла й від того ніби вища на зріст, з великими стомленими від безсоння очима, вона була ще ніжніша та вродливіша, ніж тоді, коли розповніла, ставши матір'ю. Щиро привітала Ріголетто і запросила сісти.

— Ну, Еміліо, ви сьогодні щось дізналися про Рохеліо? Він уже два дні не приходить.

Ріголетто хотів сказати: «Учора ввечері він ганьбою заробив сто п'ятдесят песо». Але стримався і з удаваною простодушністю відповів:

— Ні, я нічого не дізнався.

Не хотів ще дужче засмучувати бідолашну жінку. А Тереса, не підозрюючи, що він криється, недбало махнула рукою: мовляв, якось воно буде. З гордістю показала гостеві на безладдя, що панувало в кімнаті.

— Ну, як моя робота? Якби не боліли пальці, шила б за день дюжину спідниць.

Ріголетто обвів очима купи матерії та спідниць, потім зворушено глянув на кравчиху. З обличчя нещасного горбаня спала маска лукавства та цинізму, і воно враз проясніло від ніжного почуття, що зігрівало душу. З того часу, як він узнав Тересу, ця квартира стала його улюбленим притулком, де він проводив найкращу години свого життя. Тереса була єдина, кому він звіряв свої таємниці, а вона теж щиро розповідала йому про себе. Розмова у них завжди була дотепна та весела; Ріголетто з легкою іронією кепкував над собою. Так Тереса довідалась, що він живе разом із бабусею, мало не дев'яносторічною сеньйорою, на яку витрачає всі гроші, які йому вдається добути. Його справжнє ім'я було Еміліо, батько прижив його з хористкою театру «Сервантес», але згодом покинув сина, а мати в свою чергу віддала хлопчика добрій бабусі, яка й виховала його.

У три роки запущена хвороба Потта[4] залишила його горбатим на все життя. Батько емігрував до Бразилії, звідки спочатку надсилав гроші на сина, але невдовзі помер в аргентинській пампі. Тяжке життя змалку навчило Ріголетто нахабства й жорстокості.

— Якби мої шанувальники дізналися, — казав він Тересі,— що я живу разом з бабусею, то одразу втратили б до мене повагу. На світі лише двоє знають про це, як і про те, що мене звати Еміліо, — вона і ви.

Тереса сердечно ставилася до нового друга і відверто признавалась йому, що тужить за коханим, тимчасом як перед Домінгою, котра все бачила й знала, приховувала своє горе. Часом вона була відвертіша й ніжніша з Ріголетто, аніж з Рохеліо, — може, тому, що зберегла незайманою сестринську любов. Говорила до нього лагідно, називаючи на