Читати книгу - "Дванадцять оповідань"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
«Ворожі наміри не вдасться здійснити і цього разу, як не вдалось імперіалістам здійснити їх на півночі. Спокій, громадяни великого Радянського Союзу! Червона армія відіб’є і цей наліт!»
Репродуктор замовк. Генерал Люцдорф відразу, мов заспокоївшись, згадав: команди літаків чекають від нього наказів. Він увімкнув особистий радіопередавальник, що зв’язував його автоматично з усіма літаками, і заговорив, знаючи, що його вже слухають всі командири повітряних кораблів.
— Ми наближаємося до промислового району. Нагадую про потребу безжалісно руйнувати підприємства, електро— і радіостанції. Отже, ескадрилья бомбовозів має надсилати за моїми вказівками ланки літаків — бомбардувати ті чи ті об’єкти. Перша ланка йде на сто метрів нижче другої, третя на сто метрів вище другої. Дальша частина наказу випливає з попередніх інструкцій, пункт шостий.
Тепер генерал Люцдорф пильно вдивлявся вперед. Поразка першої частини експедиції, поразка генерала Штірнера — покладала на нього ще більшу відповідальність.
Горбаті труби призматичного авіаційного бінокля розкривали перед ним далекий краєвид. Он далеко на обрії показалися високі заводські димарі. Ще далі ледве помітно маячить висока антена якогось радіопередавальника. Генерал Люцдорф натиснув кнопку автомата, що мав переслати шифрований наказ приготуватися першій ланці бомбовозів. Аероторпеди йшли спереду, їхня мета, Москва, була ще далеко. Завод, електростанція, радіопередавальник — це справа бомбовозів, бомбардувальників.
У бокове вікно було видно, як відокремилася перша ланка бомбовозів, спустилася трохи нижче від цілої експедиції і на повному газі взяла бойовий курс на заводи. Генерал Люцдорф трохи схвильовано дивився на цю ланку: перші бомбардувальники вирушили на операцію!.. Так, тепер успіх гарантований. Ніщо не може врятувати намічені об’єкти, ніщо не в силі спинити переможний рух його повітряної експедиції!
На хвилину він заплющив очі. Наближається час його перемоги. Через кілька хвилин у вибухах бомб він почує визнання цієї перемоги. Він виконає особисто і своє завдання, і завдання експедиції генерала Штірнера, яка зазнала невдачі. Генерал ледве помітно усміхнувся — і знов поглянув у бокове вікно.
Ланка бомбовозів з шаленою швидкістю наближалася до заводів, що тепер були вже зовсім близько. Генерал навіть без бінокля бачив дим заводських димарів, бачив, як з’явилися над заводом білі димки парових гудків: завод сповіщав усіх, усіх про тривогу, про повітряний напад.
— Не допоможе, — саркастично промовив генерал Люцдорф. — Пізно, мої друзі, це ваше останнє діло, більше ви не встигнете в своєму житті нічого зробити…
Він знову натиснув кнопку автоматичного передавальника. Залежно від дотику до якоїсь кнопки — передавальник пересилав готові зашифровані сигнали того чи іншого потрібного цієї хвилини змісту. Цей останній сигнал означав:
«Усій експедиції взяти більшу висоту: почнуться вибухи від бомбардування, повітряні хвилі від вибухів можуть пошкодити апарати».
Перші лави аероторпед уже промчали над заводами, як над чимсь не вартим уваги. Бомбовози розсипалися в повітрі й пікували вниз, вибираючи свою ціль. Генерал Люцдорф захоплено дивився на чіткість їх рухів: роки навчання цих молодих і талановитих пілотів не пройшли даремно! Раптом він побачив, як від одного з бомбовозів відірвалася чорна крапка і з блискавичною хуткістю понеслася вниз.
— Перша бомба. Почалося!
Кілька ударів серця — і великий будинок у центрі заводських споруд закрила хмара чорного диму. Хмара вистрибнула з-під землі, вона зростала важким пухким грибом, ширячись своєю верхівкою над іншими будівлями. І на шапочці цього велетенського чорного пухкого гриба на диво повільно пливли в повітрі великі шматки будівлі, уламків даху, розтрощене дерево, переверталися, ніби перекидаючись з боку на бік, розбиті верстати.
Ще кілька секунд — і шапочка гриба загорнулась донизу, перекинулася і випустила все, захоплене з землі, назад, на землю, вниз. Але на зміну знизу вже зростали нові чорні стовпи, нові велетенські жахливі димові гриби, що тепер уже рокотали, гриміли гуркотами грому: звук долітав до спостерігача значно пізніше від зорових вражінь. А високо в небі підносилися, пікували вниз і знову підносилися повороткі металічні птахи: бомбардувальники робили свою справу.
— Перемога!
Генерал Люцдорф вчепився пальцями в раму вікна і мимоволі рахував чорні стовпи: одинадцять… тринадцять… шістнадцять…
Нарешті він із задоволенням відкинувся назад від вікна і натиснув ще одну кнопку автомата. Радіопередавальник переслав черговий наказ:
«Операцію закінчено. Ланка повертається на своє місце. Готується дальша ланка».
Він ще раз поглянув назад, на картину руйнації великого заводу: чорні димові хмари, які покрили весь район, Подекуди прорізувалися гострими язиками полум’я, що вистрибувало знизу, помітно розширюючись. То були наслідки падіння термітних бомб, що запалювали чисто все — навіть залізо і камінь.
— Вперед! Вперед! До нових перемог! — шепотів генерал Люцдорф, який стояв біля вікна із схрещеними руками, мимоволі повторюючи відому позу Наполеона.
Експедиція неслася вперед.
І зовсім несподівано для генерала різко дзенькнув сигнальний дзвоник. Червона лампа спалахнула і згасла. Хтось викликав його навіть без шифра. Генерал подав знак своїй апаратній. У відповідь на цей знак з віконця апаратної до його столу впав папірець радіодепеші. На ній було:
«Мотори перших лав аероторпед працюють з перебоями. Дають перебої і мотори всіх без винятку бомбовозів. Приймач відзначає наявність невідомих радіоколивань великої сили. Додаю: так само з перебоями вже починають працювати мотори всіх чисто аероторпед, а не лише першої лави.
Курц».
Уважний механік щось помітив. Щось трапилось. Що?
Генерал Люцдорф схопив телефонну трубку, що зв’язувала його з командиром його автожира:
— Алло! Кріман! Що з мотором?
— Все гаразд, пане генерале!
— Ліндер, як у вас з апаратами? Адже ви читали, що доповідав Курц? Які то коливання?
— Я не знаю, пане генерале. Дивні коливання, що безумовно не є сигнали. Мені здається, що це щось подібне до тих коливань, які керують нашими аероторпедами, тільки потужніші. Одну хвилинку… Так, у мене спиняється електрогодинник. Може — це
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дванадцять оповідань», після закриття браузера.