Читати книжки он-лайн » Фентезі 🐉🧝‍♀️🗡️ » Темна вежа: Темна вежа VII

Читати книгу - "Темна вежа: Темна вежа VII"

385
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 33 34 35 ... 60
Перейти на сторінку:
завважив Каллем. А тоді: – Я вас випередив. Чогось так ото і думав, що приїду раніше.

Роланд окинув поглядом ліс обабіч дороги, підвів погляд на смугу темряви, що громадилася в небі над їхніми головами.

– Здається, це не те місце, де?.. – У його голосі промайнула легка тінь питання.

– Нє-а, це не зовсім те місце, де ми з вами попрощаємось, – погодився Джон, пахкаючи люлькою. – Те місце, де все скінчиться, я проїхав дорогою сюди, і скажу вам так: якщо хочете побесідувати, то краще зробити це тут. Бо там ви ні слова з себе не вичавите, будете тіко витріщатися. Кажу вам, нічого подібного я в житті не бачив. – Він просяяв, наче дитина, яка вперше в житті зловила в банку світляка, й Едді зрозумів, що Каллем говорить на повному серйозі.

– Чому? – спитав він. – Що там таке? Нахожі? Чи двері? – Проблиск думки переріс у впевненість. – Це двері, адже так? І вони відчинені!

Джон хотів було похитати головою, та потім наче передумав.

– Може, то й двері. – Він розтягував це слово, аж поки воно не перейшло в зітхання наприкінці тривалого важкого дня: двеееее-і. – На двері було не дуже схоже, проте… угу. Може бути. Чи було то схоже на двері? – Він наче замислився. – Угу. Але, по-моєму, ви, хлопці, хочете побалакати, а якщо ми піднімемося до «Кари Сміхотухи», то балачки не вийде, бо ви станете й дивитиметеся з роззявленими ротами. – Каллем закинув голову назад і розреготався. – І я з вами за компанію!

– Що таке «Кара Сміхотуха»? – спитав Едді.

Джон пересмикнув плечима.

– Ті, в кого є вілли на озері, часто називають свою нерухомість різними іменами. Гадаю, вони так багацько за них платять, що хочуть за свої гроші отримати щось більше. В будь-якому разі Кара стоїть порожня. Вона належить сім’ї з Вашингтона, Маккреям, але вони виставили її на продаж. Щось у них там негаразди. У нього був інсульт, а вона… – Він зробив промовистий жест, наче перехиляв пляшку.

Едді кивнув. У всій цій гонитві за Вежею було багато для нього незбагненного, але певні речі він сприймав без питань. Одна з них – це те, що центром активності нахожих у цій частині світу був будинок на Черепаховій алеї, що його Джон Каллем назвав «Карою Сміхотухою». А коли вони туди дістануться, то побачать біля під’їзної доріжки знак із номером 19.

Він підвів голову і побачив, що штормові хмари невпинно повзуть над озером Кезар на захід. На захід до Білих гір (до того, що в світі, не настільки далекому від того, де вони зараз перебували, майже напевно звалося Дискордією), Шляхом Променя.

Завжди Шляхом Променя.

– Джоне, що ти пропонуєш? – поцікавився Роланд.

Каллем кивнув на табличку за написом «БЕКГАРДТ».

– Я з кінця п’ятдесятих доглядаю за будинком Діка Бекгардта, – пояснив він. – Збіса хороший мужик. Він заре у Вашингтоні, має якісь справи з адміністрацією Картера. – Кааатера. – Тому в мене є ключ. Думаю, нам варто поїхати туди. Там тепло й сухо – розкіш, якої дуже скоро не стане надворі. Ви, хлопці, розкажете свою історію, я послухаю, я це добре вмію, а потім усі разом проїдемося до Кари. Я… ну, я ніколи… – Він похитав головою, витяг з рота люльку і подивився на них з неприкритим зачудуванням. – Чесно вам кажу, ніколи такого не бачив. То було щось таке, що я навіть і не знав, як на нього дивитися.

– Їдьмо, – вирішив Роланд. – Як ти не від того, ми всі поїдемо в твоєму картмобілі.

– Я не від того, – підтвердив Джон і заліз у кузов.

Три

Затишний сосновий котедж Діка Бекгардта стояв за півмилі далі по дорозі. У вітальні була пузата піч, підлогу вкривав плетений килим. Західна стіна була всуціль скляною від стелі до підлоги, і, попри терміновість їхньої справи, Едді на мить застиг перед нею, визираючи назовні. Поверхня озера набула барви мертвого ебенового дерева, і чомусь це було лячно – наче в око зомбі дивишся, подумав він, гадки не маючи, чому в нього зродилася ця думка. Він здогадувався, що, коли здійметься вітер, озером побіжать білі баранці піни й бачити його стане легше. Бо зникне відчуття, що це не ти дивишся, а щось звідти вдивляється в тебе.

Джон Каллем сів за стіл з полірованої сосни, зняв капелюха і тримав його в правій руці. Він серйозно глянув на Роланда й Едді.

– Як для тих, хто недавно познайомився, ми з вами збіса добре один одного знаємо. Вам так не здається?

Вони закивали. Едді все очікував, коли ж надворі здійметься вітер, але світ досі тамував подих. З усього було видно, що буря розгуляється пекельна.

– Так знайомляться в армії, – сказав Джон. – Під час війни. – Ааа-рмії і вііійни прозвучало занадто по- янківському. – Як і завжди у тяжку хвилину, напевно.

– Еге ж, – погодився Роланд. – Стрілянина зближує, як ми кажемо.

– Справді? Що ж. Я знаю, ви хочете мені щось розповісти, але перед тим я маю дещо вам сказати. І якщо вас це не звеселить, тоді я розцілую свиню.

– А що таке? – зацікавився Едді.

– Кілька годин тому шериф Елдон Ройстер заарештував у Обурні чотирьох парубків. Здається, вони хотіли тихцем проїхати повз поліцейську заставу на лісовій дорозі, а натомість нарвалися на неприємності. – Джон знову вклав файку до рота, витяг з нагрудної кишені сірника і приклав його до нігтя великого пальця. Але запалив не одразу, якийсь час просто тримав. – А скрадалися вони тому, що везли з собою чимало зброї. Автоматів, гранат, а ще трохи тої вибухівки, С-4. І серед них був бандюк, про якого ви згадували, – Джек Андоліні. – З цими словами він нарешті чиркнув сірником об ніготь.

Едді впав на строгий шейкерівський стілець28 сея Бекгардта, задер голову до кроков стелі й розреготався. Ніхто так не вмів сміятися, як Едді Дін, відзначив про себе Роланд. Принаймні відтоді, як Катберт Олґуд пішов на галявину.

– Красунчик Джек Андоліні сидить у сільській буцегарні штату Мен! – вигукнув він. – А щоб я скис! Якби ж то мій брат Генрі був живий і зміг це побачити.

Отоді Едді й зрозумів, що, напевно, в той час Генрі таки був живий. Принаймні якась його версія. Якщо, звісно, брати Дін у тому світі існували.

– Угу,

1 ... 33 34 35 ... 60
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Темна вежа: Темна вежа VII», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Темна вежа: Темна вежа VII"