Читати книгу - "Пустоцвiт"

182
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 33 34 35 ... 112
Перейти на сторінку:
граф Розумовський спочатку глибоко обурився таким ставленням: ще б пак – адже ад'юнкт нагло знехтував своїми обов'язками наставника!.. Однак гульба поступово вщухла, тоді Кирило второпав, що не Теплов винен перед ним, а він проштрафився (страшно подумати!) перед государинею імператрицею, змарнувавши казенні гроші, відпущені спеціально на його навчання за кордоном.

Принишклий юнак повернувся до Теплова в їхню скромну берлінську квартирку. Одразу відбулася напружена бесіда, наприкінці якої присоромлений Кирилко покаявся перед піклувальником у гріховному почутті – гордині. Очевидно, щирістю він таки розчулив ад'юнкта. У всякому разі, Теплов вислухав Розумовського, ляснув по плечу й мовив коротко:

– Добре, вибачаю твою нерозсудливість. Дивись тільки, наступного разу так не поводься. А за бажання послужити вітчизні – хвалю! Блага справа! Молодець, пане граф!

Від цих слів Кирило зашарівся, немов дівиця. Надалі Теплов ані словом не згадував про це прикре непорозуміння.

У Берлінському університеті Кирило не став церемонитися з нахабними старшокурсниками, що вимагали гроші у новачків. Керовані ним вихідці з Російської імперії негайно встановили свої правила й усі непорозуміння вирішували або кулачним боєм, або дуеллю. Довідавшись про це, Теплов лише потилицю почухав і задоволено крекнув.

Незабаром виявилося, що при імператорському дворі розшифрували особистість Івана Обідовського: у всякому разі, сам Фрідріх Прусський надіслав Кирилові запрошення відвідати милий його серцю Потсдам, де розмовляв з гостем цілий день, а потім через графа Подевільса послав йому золоту табакерку зі своїм вензелем й емалевим портретом, прикрашеним діамантами.

Без особливих успіхів закінчивши курс у Берліні, Розумовський у супроводі Теплова відбув до Геттінгена, опісля до Страсбурга, а потім і до Данцига. Зірок з неба ніде не хапав, але й в аутсайдерах не ходив. Учився потроху, не давав кривдити ні себе, ані товаришів, веселився й пив помірно, грав у карти до третього програшу.

Зате подорож до Франції запам'яталася надовго – адже саме там Кирилко потерпів першу поразку на любовному фронті! Почалося все з традиційного наставляння Теплова одразу ж після прибуття до Парижа:

– Кириле, у німецьких землях ти відвідував салони мадемуазель Фіфі, мадемуазель Мімі й інших дівиць. Але те, що там відбувалося, можна назвати всього лише генеральною репетицією основного дійства. Простіше кажучи, це лише жалюгідна подоба справжніх клубів і салонів. Зате у Франції вони найсправжні! Тільки тут можна зустріти натуральний бомонд, а не жалюгідних імітаторів великих особистостей, незмінно оточених юрбами заздрісливих наслідувачів. Тільки на французькій землі клекочуть пристрасті настільки вбивчі, що навіть машкара не сховає твоєї справжньої сутності. Тільки тут можуть так натурально брехати й так брехливо говорити правду, що…

– То що ж, ми прибули в казкову країну? – напівжартома поцікавився Розумовський.

– Ми прибули в дивовижний край живих ілюзій, де народжується мода на все дивовижне, а неправда й правда прямують рука в руку. Якщо колись захочеш створити щось прекрасне – щиро раджу саме зараз розкрити ширше очі й запам'ятати кожну мить, проведену тут.

Подорожуючи Францією, Розумовський дійсно намагався запам'ятати найменші деталі. Почалося все з того, що Теплов, зазвичай ощадливий і скупий, витратив кругленьку суму на пошиття одягу у найкращих кравців, а також придбав купу сорочок, жилетів і кілька капелюхів, краватки, запонки, носовички і ще превелику безліч різноманітних дріб'язків. Юнак здивувався настільки незвичному марнотратству, а тому, коли ад'юнкт задоволено вертівся перед численними дзеркалами й повторював:

– Ну, нарешті ми маємо людський вигляд! – не утримався від запитання:

– А чим тобі не подобається плаття, що ми носили досі? Як на мене, весь цей одяг пошитий непогано, з добротної тканини, добре рятує від вітру й холоду…

– Кирило, припини нарешті розмірковувати, як забитий пруссак, перевантажений допотопними ідеями! Такий фасон уже ніхто не носить, та й кольори тепер у моді інші. Тож залишилось дочекатися куафера[4], після чого…

– А це навіщо?! Чи не простіше надягнути перуку?

– Перуки також не в моді, це минуле століття.

– А може, пов'язати волосся стрічкою?..

– Послухайте, високоповажний графе, може, ви взагалі намастите голову гусячим жиром, як зазвичай роблять наші співвітчизники?! Це ж Франція, друже мій! Франція – цим усе сказано!..

Нарешті прийшов маленький метушливий чоловічок, приніс містку скриньку з безліччю металевих інструментів. Для початку він почаклував над зачіскою Теплова, а від волосся Кирила взагалі прийшов у захват і навіть запропонував Розумовському продати кілька паем! Насамкінець, витворив на голові юнака якусь подобу фортеці. Той подивився в невелике люстерко: дійсно, голова виглядала незвичайно, але разом з тим доглянутою.

– Отже, наше завдання: почавши вояж з відвідування модних салонів, закінчити балом-маскарадом у Версалі, – мовив Теплов загадково. – Це важко, але все ж таки можна здійснити.

– А який він, Версаль цей? Я чув про нього ще в Санкт-Петербурзі, та й Фрідріх називав свій палац Сан-Сусі «прусським Версалем»…

– О-о-о, дорогенький мій, Версаль – це серце Франції! Його словами не опишеш, це треба бачити!..

– А коли ж?..

– Не знаю, поки що не знаю – але ми там неодмінно побуваємо. А поки що відвідаємо ще одне дивне місце – замок Етіоль.

На місце прибули ввечері. Салон був вишукано мебльований, стіни прикрашали полотна Латура, Ватто й Буше, зі стель звішувалися кришталеві люстри, на вікнах – шовкові завіси. Все це блищало й переливалося у променях сотень свічок. Тут панував дух витонченої насолоди, і зовсім не було місця пияцтву й лихому розгулу. У різних місцях утворилися невеличкі групки гостей, які пили шартрез, лікери й витончені вина, грали в карти, жваво розмовляли на різні теми, гарячкувато сперечалися. Слуги розносили легкі закуски й фрукти.

А керувала всім цим святом (причому зовсім непомітно й ненав'язливо!) маркіза д'Етіоль, що незважаючи на юний вік мала живий розум і відмінний смак. Саме вона зуміла зібрати навколо себе безліч цікавих діячів мистецтва й науки, серед яких були абат Берні, Вольтер і Фонтенель.

Зрештою, Розумовський зажадав познайомитися з господинею салону, тому попрямував до її столика. Теплов спостерігав за підопічним з уподобаного містечка.

Маркіза була просто чарівна!

1 ... 33 34 35 ... 112
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пустоцвiт», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Пустоцвiт"