Читати книгу - "Рівне/Ровно (стіна), Олександр Ірванець"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
(Оплески в залі.)
Виступом молодого поета закінчилась офіційна частина відкритого пленуму обласного комітету КП СРУ.
* * *«Взагалі-то мозок, щоб витекти з голови, та ще й крізь вуха, мусить бути гарячим, розплавленим…» — подумки відзначив Шлойма, вже краєм вуха дослуховуючи виступ молодого поета і переповняючись до нього незрозумілою сумішшю двох почуттів — відрази та симпатії. — «Далеко піде, скурвий син, якщо за пару годин і віршика склепав, і орієнтацію поміняв!..» В цей час Самчук, який з'явився з бокових дверей зовсім поряд з першим рядом, самими тільки очима виразно показав письменникові, що слід іти за ним, і то без жодних фокусів…
Навздогін йому в залу пролунало оголошення, яке зробив головуючий, схилившися до мікрофона на столі президії: «Прохання не розходитися! Зараз оголошується перерва на десять-п'ятнадцять хвилин, під час якої ви можете відвідати буфет на другому поверсі, де у продаж поступила вода «Пепсікола-Байкал» виробництва Здолбунівської фабрики продтоварів. По запрошеннях ви можете отоваритися з розрахунку один літр на одне лице. Потім прохання до всіх повернутися у зал. Другим відділенням нашого засідання буде урочистий концерт, на якому перед вами виступить капела сліпих бандуристів музично-педагогічного факультету Ровенського педінституту, танцювальний ансамбль «Діти Чорнобиля» міського палацу піонерів, вокальний квартет співаків-солістів обласного управління культури та інші творчі колективи обласного центру. По закінченні концерту має бути прийнята колективна резолюція нашого пленуму, голосування проводитиметься запрошеннями, оскільки тут серед нас є чимало безпартійних, які не можуть голосувати партквитками. Тому особливе прохання — бути уважними й не губити запрошень!»
Папка з рукописом Степаниди Добромолець робилася все важчою й важчою. Ецірван перекинув її з руки в руку. «Що ж за шедевра створила стара? Добре, пізніше зазирну, поцікавлюся.» Шлойма взяв папку під пахву й притис ліктем до боку. Хотілося палити, але зупинитись не видавалося можливим. Його провожатий швидко крокував попереду паркетним коридором, зрідка озираючись.
«Сте-е-епом! Сте-епом! Йшли у бій солда-а-ати!» — ревнув у котрійсь із бічних кімнат жіночий хор. Дві цицькаті хористки у вишиванках і довгих чорних спідницях перемовляючись, пробігли коридором, проминувши Самчука й Ецірвана, і щезли за жовтими полірованими дверима. Червоно-зелена килимова доріжка, звиваючись коридорами, вела Шлойму в незнані надра Дому політичної роботи.
* * *А Дім політичної роботи виявився не просто чималим, а майже що безмежним у своєму внутрішньому просторі, що людину з вищою технічною освітою, певно, наштовхнуло б на думку про існування четвертого виміру. Насправді ж десь у глибинах своїх, після ряду сліпих безвіконних галерей він непомітно переходив у приміщення власне обкому, яке було набагато більшим, принаймні іззовні. Нарешті після спусків і підйомів численними сходами, вкритими червоно-зеленими й зелено-червоними килимовими доріжками, яких Шлойма вже не спромігся порахувати, збившись між п'ятим і шостим сходовими прольотами, його ввели крізь красиві різьблені двері до просторої кімнати з темно-вишневими оксамитовими шторами на вікнах, від яких аж до підлоги зміїлись золотисті китиці. У глибині кімнати, біля останнього вікна синьо світився екран комп'ютера, і чоловіча постать, схилившись, чаклувала над клавіатурою. Але ближче до центру кімнати, біля круглого різьбленого столика, заставленого всякими наїдками та напитками сидів у зручному широкому кріслі-гойдалці, закинувши ліву ногу на праву тією знаменитою позою-«четвіркою», за якою німці в роки другої світової майже безпомильно вираховували в своєму тилу американських шпигунів, сам перший секретар обкому КП СРУ Тарас Панасович Манасенко. Поверх костюма на плечі першого секретаря був накинутий лискучий шовковий східний халат, розшитий синіми й червоними перцями, отороченими золотим.
«Підійдіть сюди. Ближче, ближче!..» — владно, хоча й неголосно наказав товариш Манасенко, і Шлойма, озирнувшись, зрозумів, що звертаються саме до нього, і звертаються на «ви». Ніхто з його супроводжуючих не переступив порога кімнати, залишившись за різьбленими дверима. Хоча окрім чоловіка за комп'ютером, якісь дві чи три постаті все ж пересувалися кімнатою, але були вони такими сірими, непомітними й безтілесними, що швидше скидались на духів, аніж на смертних людей. Та й роздивитись їх у затишній напівтемряві покою було нелегко. Лінійні лампи скеровували своє стримане світло під стелю так, що навіть тіней під ногами не було. Натомість на підлозі під ногами широко лежав гарний м'який килим стриманого візерунка, мабуть, шалено дорогий. Шлойма зачаровано опустив погляд на східний лабіринт ворсистих ліній, і лабіринт раптом сам собою склався у плутаний, але доволі розбірливий напис: «Участникам дней украинской культуры в Таджикистане на долгую память с благодарностью от свободных трудящихся предгорий Памира.»
«Та підійдіть же сюди, Шлойма Ецірван! Я до вас звертаюся…» — Тон, яким промовлялись ці слова, був зовсім не загрозливим, а швидше коверзливо-нетерплячим. Шлойма зробив кілька кроків уперед і знову зупинився. У цей час перший секретар, гойднувшись дещо сильніше, вхопив з різьбленого столика кришталеву склянку, а один із двох людей-тіней налив йому у неї кілька грамів коньяку з приземкуватої пляшки, попередньо віртуозно діставши ту пляшку з червоної коробки із написом «Геннессі», звісно ж, латинськими літерами. Продовжуючи гойдатися за все меншою амплітудою, товариш Манасенко зробив зі склянки кілька маленьких ковтків, використовуючи для цього саме крайні точки розхитування, передню й задню. Після цього він з усміхом сказав Шлоймі, неначе дражнячись: «А вам спиртного не наллємо. Вам не можна.»
«Обійдусь…» — Шлойма з усієї сили стримав ковтальний рух у горлі. — «Я ще сьогодні вип'ю.» Другого речення він, здається, так і не вимовив уголос, лише подумав. Так, напитися сьогодні після прем'єри не завадить. Якщо ти ще туди потрапиш, на свою прем'єру. Бо досі справи йдуть трохи не в тому напрямку. Ці їхні збори, обговорення роману, цей всезагальний осуд — скидається на те, що усе воно робилося немарно.
«Так-так, усе робилося немарно…» — приголомшив його товариш перший
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Рівне/Ровно (стіна), Олександр Ірванець», після закриття браузера.
