Читати книгу - "ОСТАННІЙ АКТ ТРАГЕДІЇ УКРАЇНСЬКОЇ ГАЛИЦЬКОЇ АРМІЇ, Нікіфор Гірняк"

ноги яких 50.000 доброго війська до бойової акції проти Польщі, що загарбала вже наші Західні Землі, а тепер не криється з аґресивними плянами й супроти Наддніпрянської України.

Закінчу своє слово ствердженням: якщо не буде негайної допомоги, то ми пропадемо, пропаде наша УГА і наша загальна справа».

Доповідь Роґульського доповнив інтендантський референт Віницького ревкому сотн. Марків.

«З погляду забезпечення наших частин, — сказав Марків, — стан значно погіршився з приходом большевицьких частин у наш район. Деякі частини червоної армії відразу розграбували наші склади, маґазини й обози, не пощадили й лікарень, хоч наші запаси були дуже скромні. Тепер і це нам пограбоване, а допливу немає ніякого, бо на купівлю немає валюти, немає інших товарів на обмін, від большевиків не дістаємо нічого.

Під нашою охороною були деякі цукроварні, ґуральні, гарбарні, млини тощо. Ми мали від них за охорону приділи, що їх могли вимінювати на запаси, потрібні для армії. У нас були зв'язки з місцевими купцями, які сприяли нам і помагали. Тепер большевики наложили на все це свою руку, а без їх «ордера» ми не можемо нічого добути. До нашого розпорядження були ліси Ґрохольського в П'ятничанах біля Вінниці, звідки ми брали паливо для наших лікарень і на потреби армії. Дещо з палива ми кидали на місцевий ринок, на обмін за потрібні нам продукти, особливо для хворих та тих, що видужують. Тепер і це урвалось, бо без большевицького «ордеру» ми не можемо вивезти ні одного воза дерева.

В наших лічницях бракує палива, хворі мерзнуть, простуджуються й дістають запалення легенів та інші потифозні ускладнення, що здебільшого кінчаються смертю. Відсоток смертности в останніх часах знов збільшився.

Щоб рятувати наших людей і зробити з них військо, треба негайної помочі. Це дуже пильна справа; кожна хвилина проволоки збільшує наші жертви в людях».

Вражіння від доповідей двох наших референтів було велике. Взяли собі до серця нашу справу і Хвиля, і Ковтунович, Войціховський і Власов. Всі обіцяли вжити негайних заходів, щоб поправити трагічний стан УГА.

Приявні схвалили дотеперішню політику Вінницького ревкому та його діючого голови, схвалили становище делеґатів і їхні розмови з большевиками в Києві, а д-р Макух сказав: «Робіть так, щоб було добре, ми маємо повне довір'я до вас».

На цьому закінчилося засідання. Ревком продовжував свою важку працю та очікував на прибуття Затонського з його штабом, заповіджене в Києві. Але ще до приїзду Затонського появилися перші «стежі» його, що мали приготувати ґрунт для виступів Затонського і його трабантів. Спершу приїхали — Дідуник, Кай, Сірко; їх називали «хлопцями до послуг» нових верховодів УГА. За ними приїхав молодший Порайко (здається, Іван), а врешті повноважний Василя Порайка — Іван Матвійків, родом із Залозеччини, недалеко від Зборова. Він був гімназіяльним абітурієнтом і втік до Московії перед призовом до австрійської армії; нам говорив, що скінчив тернопільську гімназію, а в Києві був студентом комерційного інституту (вищої комерційної школи). Був мужем довір'я В. Порайка; у Вінниці він заходився коло реорганізації галицьких комуністів. Скликано загальні збори організації Є. Коханенка й групи Порайка (тобто Матвійкова, молодшого Порайка, Дідуника, Кая й Сірка). На цих «загальних зборах» здійснене злиття обох груп, згідно з київською умовою, обрано нову управу, на чолі з Матвійковим; членами управи стали: Мих. Балицький, Вол. Бойко, Іван Сидоряк-Ростока, Дідуник і молодший Порайко. Офіційну назву тієї організації прийнято: Українська Комуністична Партія большевиків Галичини. Вона мала діяти у Вінниці й районі УГА, очевидно на підставі директив Василя Порайка, що мав очолювати галицьку секцію в ЦК КПбУ. Дотеперішній голова організації галицьких комуністів Є. Коханенко виїхав до Києва і перейшов на працю як актор театру ім. Ів. Франка.

Новий голова вінницької групи Матвійків не влаштовував ніяких прилюдних виступів, бо не було й часу на це; події розгорталися бистрим темпом.

9 березня 1920 р. врешті приїхав до Вінниці Затонський з Порайком і Михайликом і зразу скликали засідання партійної управи; на це засідання закликано також управу нашого ревкому. Отже приявними були, окрім трьох київських «асів»: від партії — Матвійків, Мих. Балицький, Ростока-Сидоряк, В. Бойко, Дідуник і молодший Порайко. Від ревкому — Гірняк, Курах, Роґульський і Кондрацький.

На цьому засіданні нас повідомили, що згідно з рішенням Центральних Комітетів РКП і КПбУ Галицька Армія буде реорганізована так, що з корпусів будуть зформовані 3 бриґади, які будуть введені до складу большевицьких дивізій. Там вони перейдуть відповідний політичний вишкіл. А щойно пізніше, в час наступу на Польщу (згл. Галичину) наші бриґади з'єднаються в одну оперативну одиницю як Червона Українська Галицька Армія. Реорганізацію буде проводити польовий штаб на чолі з В. Порайком. Всі члени управи ревкому однозгідно обстоювали організаційну цілість УГА і тому стали проти того, щоб з галицьких корпусів творено бриґади й розподілювано їх по червоних дивізіях. Вони переконували Затонського, що наказана большевиками реорганізація УГА й розбиття її організації викличе огірчення й деморалізацію серед загалу галицького стрілецтва, і ревком не бере на себе відповідальности за наслідки. Але Затонський був глухий на ці арґументи; він сказав коротко: «Ця справа вирішена в Москві, і ніяких змін не може бути».

Для форми Затонський поставив ще цю справу на голосування; наслідки були такі: «за» голосували В. Порайко, П. Михайлик, М. Балицький, І. Ростока, Дідуник і молодший Порайко; «проти» голосували: Н. Гірняк, І. Роґульський, і М. Курах. Утримались від голосування Ф. Кондрацький і В. Бойко.

Так відбулися похорони УГА й народження ЧУГА 9-го березня 1920 р. Потім Затонський подав до відома, що польовий штаб матиме осідок у Балті і в цьому районі відбудеться реорганізація ЧУГА. Вінницький ревком зліквідується, бо він уже не потрібний. Його військові члени повернуться до своїх формацій, Н. Гірняк одержить нове призначення, а Курах і Роґульський переїдуть до Балти в розпорядження польового штабу.

За реорганізаційними плянами з 2 галицького корпусу мала постати бриґада червоних УСС-ів, що мала ввійти до складу 44 червоної дивізії (до котрої належали бриґади: таращанська, богунська й 132 пластова). Політком 44 дивізії М. Кручинський запропонував мені перейти на працю до його політвідділу для ведення аґенд бриґади ЧУСС-ів. Я охоче прийняв пропозицію Кручинського, бо 1) хотів за всяку ціну відв'язатися від Затонського й