Читати книгу - "ОСТАННІЙ АКТ ТРАГЕДІЇ УКРАЇНСЬКОЇ ГАЛИЦЬКОЇ АРМІЇ, Нікіфор Гірняк"

Порайка, 2) Кручинського я знав уже з попередньої праці, в якій ми якось діходили до згоди між собою. Він — фанатичний комуніст — ніколи не виявлявся таким шовіністом, як інші москалі, до галичан ставився із зрозумінням.

Мені полегшало на душі, коли з мене спав тягар відповідальности за справи УГА, на які ми від появи Затонського на нашому обрії не мали ніякого впливу, а які нам дуже утруднювала нерішучість наших товаришів з Колеґії старшин та політичного відділу при НК і нічим не виправдана проволока в рішучих заходах Нач. Ком. від половини січня до лютого 1920 р.

20. Відносини на півдні в Нач. Кмді УГА.

Змалюванню відносин в НК УГА й у наших частинах на півдні, в районі Балти Шухевич присвячує цілий 4 том своїх «Споминів». Він докладно спиняється на зображуванні настроїв і думок старшин і Нач. Кмди, на розходженнях між ними в справі дальшої долі УГА, а зокрема на намаганні командувачів генералів послідовно стояти при добровольчій армії білого генерала Денікіна, а потім добиватися дозволу румунського уряду перейти з рештками формацій УГА за Дністер, на румунську територію. Шухевич описує всі фази переговорів делеґатів НК з командуванням румунської прикордонної сторожі, підкреслюючи ілюзійність надій генералів Микитки й Ціріца на дозвіл від румунів для УГА, перейти на їх землю.

Але відповідальність за події на півдні він складає виключно на згаданих генералів, згл. на одного Ціріца, бо Микитка, за його словами, був під абсолютним впливом першого. Він каже, що праця Ціріца для нашої армії була «більше, ніж шкідлива». .Ні одним словом автор «Споминів» не згадує про шкідливість наслідків пасивної постави Колеґії старшин при НК, а потім політичного відділу, організованого за згодою обох генералів. Вони не були політиками, а тільки вояками; тому й погодилися на створення політичного тіла при НК, складеного з політично зорієнтованих людей. Консеквентно ця Колеґія мала нести відповідальність за політичні дії НК.

На словах ця колеґія визнавала правильність позиції Вінницького ревкому УГА та потребу співпраці з ним у перших тижнях союзу УГА з большевиками, але в дусі всі її члени чекали на вислід переговорів з румунами й мріяли про перехід за Дністер. Сам Шухевич каже: «Питанням про перехід за Дністер зайнявся трохи довше, бо воно було в своїх наслідках дуже важне й далекойдуче, про що читач дізнається з дальших моїх споминів. Не можу одначе не зазначити одного: коли б румунське правительство було призволило на перехід армії на його територію, ціла УГА, мимо противних запевнень, була б пішла за Начальною Командою й остали би лише ті, що мусіли остати, то є ті, котрих прикувала до Великої України недуга, й ті, котрі мали остатися, щоб заопікуватися своїми хорими товаришами без огляду на те, яка майбутність їх чекала. А ця майбутність зачала зарисовуватися в не дуже рожевих красках».[35]

Цілком протилежними були міркування членів Вінницького ревкому: Румуни вже в 1919 р. виявилися нашими ворогами. Вони кинулися на нашу армію, що відступала за Збруч, немов гієни на труп — зайняли підгірську смугу Галичини, щоб віддати її полякам. То й тепер, якщо б навіть вони погодилися на перехід нашої армії на їх територію, то напевно були б інтернували її й ніколи б не дозволи, щоб вона виступила проти Польщі за визволення Галичини. А при большевиках для нас існувала можливість нової війни з Польщею і надія вернутися до визволених Західньо-Українських земель.

Коли б усі формації УГА зразу стали були одним фронтом і солідарно виступили перед большевиками, то ми б мали шанси добитися свого, а саме зберегти цілість УГА, як однієї військової сили. Большевики мали тоді замало сил або може й не хотіли виступати вороже проти УГА, щоб використати її для своїх плянів. Тільки з цієї причини вони не розгромили нашої армії при першій зустрічі з нею. Творячи три бриґади, вони все ж таки давали нам надію об'єднати їх в одно оперативне тіло. Ці наші шанси з січня 1920 р. дуже послабив опір Нач. Кмди (разом з К. старшин). Коли ж нарешті й на півдні рішилися на остаточний крок і на швидкуруч створили Начальний ревком, то було вже пізно; большевики мали вже цілу нашу армію в своїх руках і могли накинути нам те, що їм було вигідне. А коли б частини УГА перейшли були за Дністер, то це спричинило б повний розгром двох третин нашої армії, які залишилися б в Україні.

В той момент, коли політичний відділ при НК рішився на «революцію», червоні вступили в район наших частин і декуди зажадали скласти зброю. Про це писав Начальний ревком, за словами Шухевича, у зверненні до галичан:

«Червона Армія зажадала видачі зброї. Причини цего це тільки недовір'я в щирість нашого переходу в ряди червоних. В тій справі ведуться переговори з командуванням червоних військ. Приказ червоних відносно здачі зброї є хвилевий і він ніяк не може вплинути на наше повзяте рішення. Ревком — у порозумінні з винницьким Ревкомом — наказує: 1) Всі частини УГА мають остатися на своїх місцях. Команданти частин і старшини, які вводили б переполох у ряди, будуть віддані Революційному Трибуналові, 2) Частини, від яких червоні зажадали видачі зброї, мають таку зложити за поквитуванням.

Зазначується ще раз, що нашими політичними й військовими чинниками вжито всіх заходів, щоб Червону Галицьку Армію вдержати в цілості».[36]

Червоні війська, які знали про договір Вінницького реввкому з большевиками, зустрічали галичан приязно. Ю. Шкрумеляк у спогаді «Поїзд мерців» оповідає, що командир червоної кінноти Котовський при зустрічі з Галичанами сказав, що він поінформований про галицький ревком у Вінниці й має вказівки щодо поведінки з нами. «Червоні, — каже Шкрумеляк, — показалися дуже ввічливими, питалися нас, чим можуть нам помогти, а коли сотник Колодницький сказав, що ми смертельно помучені духово й фізично та потребуємо кількадневого відпочинку в котрійсь з недалеких колоній, Котовський погодився на те, казав зібрати хури й завезти нас до Бадену, 6 верстов від Кучерган. Зброю позволено нам носити — отже ми формальні